Розділ 13

- В той день, коли ти мене знайшла я посварився із матір'ю і від стресу в мене піднявся тиск. Повір, я не вмираю, я страждаю на  гіпертонію, це спадкове і в батька так було - Макс замовкає на деякий період і я мовчу, щоб дати можливість йому зібратись з думками та продовжити - Я консультувався із лікарем, якщо виконувати його рекомендації, то можна прожити довге та щасливе життя, але стрес я не взмозі контролювати, тому так вийшло. Це трапляється рідко - Макс чекає на мою реакцію, а мені на мить стає погано від думки, що з ним може щось трапитись. Від цього стає моторошно.

- А які рекомендації тобі дав лікар? - запитую.

- Сон, спорт, харчування та відпочинок і жодного стресу.

- Максе, я тебе прошу виконуй, що сказав лікар, я - не вистачає сил, щоб продовжити - я - намагюсь продовжити, але Макс мене зупиняє, бо бачить, як мої очі наповнюються сльозами.

- Шшш, маленька, зі мною нічого не трапиться, не плач - заспокоює мене.

- Ти не подумай, я тебе не жалію, я боюсь тебе втратити - кажу схлипуючи від емоцій - дуже боюсь - кажу схлипуючи.

- Ти мене не втратиш, повір, я надовго в твоєму житті - після цих слів я міцніше притискаюсь до Макса.

- А чому посварився із мамою?

- В нас зіпсувались стосунки після смерті батька. Я - Максу заважає проводовжити сигнал, що кіш вже готовий - Ходімо вечеряти - підіймається та подає мені руку.

- А ти продовжиш розповідь?

- Так, поки візьму паузу. Я тобі розповів більше, ніж будь-кому розповідав - Макс красиво викладає на тарілки кіш, поновлює келих вином та сідає поруч.

- Ммм аромат неймовірний - виделкою беру шматочок, але пізно розумію, що кіш ще гарячий - ай, як боляче.

- Вікусь, ти як маленька дитина, впеклась? - киваю, що так - Ну як так? - дує мені на губу і легенько цілує.

- Аромант неймовірний і я не стрималась. Все добре.

- Я бачу як добре, декілька днів буде відчуватись опік - каже із сумом в голосі.

- Не буде, будеш лікувати поцілунками і все швидко загоється.

- Ага - підставляю губи для поцілунку.

- Вибач, я тебе перебила, продовжуй - нетерпиться скуштувати, але я чекаю, щоб гірше не зробити, а поки насолоджуюсь вином.

- Власником цієї компанії був батько, а я мав перейняти його посаду, але тато працював занадто багато, а мамі тільки кошти і треба були її не цікавило його здоров'я. Тому коли батько помер, серце не витримало - говорить рівним тоном.

- Максе, пробач я не знала, я - не знаходжу слів.

- Маленька я вже це прожив та відрефлексував, згадую про батька тільки з теплотою, а біль минулась від втрати - каже спокійно.

- Після смерті батька, я зненавідів компанію, тому і пішов з компанії, як я вважав, яка його вбила. Відкрив свою компанії, маленьку в порівнянні із цією, але вона приносили прибуток, я жив безбідно. Все змінилось, коли я дізнався, що в мами був коханець і коли батько про це дізнався, то його серце не витримало. 

- Максе, ти скільки всього пережив - вирішую, що обійми це найкраща форма підтримки, апетит зник давно, з'явилось велике бажання залікувати пошрамовану душу Макса.

- Маленька, я не такий крихкий як тобі здається, я пережив це в дорослому віці, пройшов з гідністю цей шлях. Останньої краплею стало, коли я дізнався, що мама хоче віддати цю компанії своєму коханцю, а батько вклав в неї всю душу, тому я вирішив повернутись. Батьки завжди говорив, що в нього три сини, я та Григорій і компанія. Я повернувся в те місце, яке батько вважав своїм сином. Як би я не повернувся, я б не зустрів тебе. Нумо посміхнись, твоя посмішка краща за будь-які ліки.

- А я думала, що найкращі ліки - це мої поцілунки?

- І поцілунки і обійми, ти в мене найкраща.

- В той вечір, мама приходила в офіс і намагалась мене переконати, щоб я залишив компанію, але як бачиш я відмовив їй, вона отримує відсоток від акції компанії, що в неї є, на цьому все. На безбідну старість їй вистачить, але їй мало виявляється.

- Максе, не заводся, якщо на тебе так діє спілкування із нею, то уникай його.

- Ще чого, я ніколи не уникаю проблем, чи конфліктів я їх вирішую.

- Але якою ціною, подумай про себе, про мене.

- Думаю, останнім часом постійно думаю про тебе. Переїзди до мене - притулюється всім тілом до мене.

- Що? - невже мені почулось.

- Вікусь, давай жити разом.

- Максе, ми тільки почали зустрічатись, це зарано.

- Я тобі подобаюсь? - незводить з мене очей.

- Дуже подобаєшся - кажу.

- Ти мені теж дуже подобаєшся, нам добре разом, давай спробуємо. Ммм, погоджуйся - починає мене обціловувати.

- Максе, я не можу встояти від такою пропозиції, я згодна.

- От і чудово - Макс підіймає мене на руки та несе до спальні і ми забуваємось у ніжності та пристрасті, що вирує між нами. На годиннику майже дві години ночі, але ми і не думаємо спати.

- Вікусь, сьогодні ночуємо в тебе, а завтра перевеземо частину твоїх речей до мене?

- Домовились, я згідна на все аби ти був поруч. Максиме Івановичу, я стаю залежна від тебе, твоїх обіймів та цілунків - сміюсь, ніби диття.

- І все? - починає мене лоскотати, а я намагаюсь втекти, але куди, Макс сильніший.

- І ще мені не потрібно буде готувати, бо це будеш робити ти. 

- Я і не знав, яка ти корислива.

- Дуже. Максе, - стаю серйозною - я тут подумала, давай сходимо до твого лікаря, я хочу дізнатись, що мені треба знати.

- Почалось, я цього і боявся. Це не смертельна хвороба, не роби із мене немічного - я бачу, як йому все це не подобається.

- Максе, я не роблю, я хочу про тебе піклуватись, це прояв турботи. Зрозумій, мені так буде спокійніше. Я знаю, що все буде добре, але мені це важливо для внутрішнього спокою - Макс, так і мовчить, щелепи стиснуті, нервує - Максе, будь ласка, зрозумій мене - цілую Макса в плече.

- Ти в'єш з мене мотузки. Вікусь, ми підемо, але на цьому все. Ми закриваємо цю тему і більше до неї не повертаємось - серйозно дивиться на мене.