Розділ 11

- Максиме - намагаюсь розбудити боса, що і не думає прокидатись - Максиме, ми проспали, вже майже десята - проводжу рукою по його обличчі та волоссі.

- Угу, зараз встаю. Нам можна запізнитись - сонно промовляє. Ловить мою руку та цілує в долонь. Відкриває очі і мовчки дивиться на мене. Не знаю, який я зараз вигляд маю, але Максим усміхається. Йому дуже личить посмішка і вона в нього дуже красива.

- Тобі так, ти бос, а мені ні - хочу піднятись, але мене обіймають міцні руки боса та повертаюсь назад в ліжку, а Максим нависає зверху - Максиме, відпусти. Мені потрібно чим швидше зібратись. Знаєш, маю дуже сварливого боса - примружуючи очі кажу.

- Встигнеш, а зараз я хочу отримати порцію ніжності, щоб не був таким сварливим - його губи майже доторкаються до моїх, я не відштовхую. Чекаю, що буде далі. Максим мене цілує, спершу ніжно, ніби пробуючи мене на смак, а далі поглиблює поцілунок. Це як спалах пристрасті, в одну секунду і я відповідаю. Проводжу рукою по його плечах, притискаюсь, відчуваю, який він збуджений. Цілуємось до браку повітря. Ох, як він цілується, ззовні холодний, а зараз відчувається весь його вогонь.

- Макс - шепочу між поцілунок.

- Ммм, як сексуально звучить моє ім'я з твоїх вуст. Повтори - не розриває наші обійми, проводить рукою по стегні, підіймається вище, підіймає футболку, що відкривають йому мою чорну білизну.

- Максиме, чекай - не хочу поспішати, мені потрібний час, щоб усвідомити що відбулось.

- Вікусь, я поспішаю, знаю, але нічого не можу з собою зробити. Хочу тебе.

- А я хочу на роботу - хоча насправді, я згораю від бажання, але це межа за яку я не готова переступати. Мені потрібна дестанція, щоб емоції вляглись, щоб увімкнути мозок.

- Відповідальна Віка - промовляє Максим.

- Так - цілує ніжно в губи та підіймається.

- Йди в душ, а я поки приготую сніданок - не соромлячись розгулює по кімнаті в одних боксерах поки я ніяк не наважаюсь встати.

- А ти вмієш готувати? - дивую його своїм запитанням.

- Так. А ти ні? - одягаю спортивки.

- Вмію, але я не дуже люблю готувати.

- А я обожнюю, бачиш, ми ідеальна пара - він так легко про це говорить, вирішую ніяк на це не відповідати.

Поки приймаю душ складаю в голові план, як швидше дістатись до роботи та що сказати дівчатам, адже поки про наші відносини не хочеться говорити, бо ще нема про що говорити. Так, мені подобається Максим як чоловік, його обійми, поцілунки, але все дуже швидко, його поведінка. Спершу я його дратую, а зараз він зізнається, що я йому подобаюсь. Як так?

Одягаю вчорашній одяг, бо іншого виходу не бачу, потрібно ще заїхати додому переодягнутись. Виходжу вже повністю зібрана і потрапляю в аромат кави та ще чогось смачного. Максим на кухні щось нарізає.

- Так смачно пахне - помічаю на столі два горнятка кави та випічку із кленовим сирипом та пеканом - ти що це сам приготував?

- Звісно, я міг сказати, що так, щоб тебе вразити, але я думаю, що тобі вражень вистачає, тому ні. В будинку поруч є пекарня, де дуже смачна випічка і там є доставка - ставить на стіл інгредієнти для бутербродів та сідає навпроти - Смачного.

- Дякую - роблю собі бутерброд із шинки сиру та масла - тобі зробити? - бачу, як Максим слідкує за моїми рухами.

- Так, будь ласка - віддаю свій бутерброд та роблю собі і все це мовчки, не знаю про що говорити.

- Поснідаємо і поїдемо до офісу - відпиваючи каву каже.

- Мені потрібно переодягнутись, бо двічі в одному одязі з'являтись це одразу плітки.

- Та, яка різниця, хто що подумає - бачить мій погляд та підіймає руки вгору, ніби здається - Добре, тоді план такий сніданок, заїдемо до тебе, а тоді на роботу.

- Так - далі в тиші п'ємо каву, я ніяковію від його погляду, а Максим відчуває себе розслаблено.

Максим йде в душ, швидко одягається і ми спускаємось до його автомобіля. Обожнюю масивні авто.

- Ти мені так і не відповіла на моє запитання? - вміло маневрує в потоці автомобілецй.

- Зустрічатись?

- Так.

- Як ти бачиш наші стосунки?

- Ти мені подобаєшся, я тобі сподіваюсь теж, бо якщо ні, моє серце не витримає - тримається за серце рукою - це головне, а далі насолоджуватись часом разом.

- В тебе все так просто.

- Бо це і я є просто, коли є симпатія цього достатньо.

- А як щодо довіри? В стосунках є місце довірі?

- Звісно, але попереджаю одразу я дуже ревнивий, коли побачив вчора тебе поруч із братом ледь стримався, щоб не врізати йому.

- Я теж ревнива, я не потерплю зрад.

- Я не бабій - усміхаюсь він дійсно дуже прямолінійний.

- Як ти бачиш наші стосунки в офісі?

- Ми пара для всіх, я не буду ховатись, ми нікому нічого не зобов'язані пояснювати. Ми дорослі люди, що подобаються один одному.

- А якщо в нас не вийде, що тоді? Я залишусь з робитим серцем і без роботи.

- Ти чудовий працівник, я не той, хто буде звільняти, якщо раптом ми розійдемось. Хоча ти ще не сказала своє так на зустрічання, а вже думаєш про завершення стосунків.

- Я не зможу працювати поруч із колишнім.

- Тоді я піду і залишу тобі компанію - посміхається.

- Для тебе це веселощі, а я серйозно.

- Я теж, дай нам шанс - дивитись на мене.

- Що з тобою сталось того вечора?

- Я не хочу про це говорити - посмішка зникає з його обличчя.

- Макс, це про довіру, я не тому питаю, що мені цікаво, чи ще щось. Це про довіру, людині з якою ти зустрічаєшся маєш довіряти, вона завжди буде на твоїй стороні - беру його за руку проводжу по його долоні.

- Віка, мені важко про це говорити. Це проявляти слабкість, а я не хочу відчувати жалість, чи слабкість від дівчини, що мені подобається - я бачу в його очах, що він вагається.

- Це не робить тебе слабким, це робить тебе живим. В кожної людини є те, що болить, це нормально. Довірся мені. Прошу.

- Добре, сьогодні ввечері, після робити я заберу тебе до себе на вихідні і ми про все поговоримо.