Розділ 9

Виходжу із під'їзда і одразу помічаю його високу постать, на диво він не в костюмі, переодягнувся у чорну толстовку та темні джинси, помічає мене, тому робить останню затяжку та викидає в сміттєвий бак недопалок. Підходжу та стаю на відстані в очікуванні, що на цей раз бос мені скаже. Він теж стоїть мовчки тільки очима, ніби сканерами розглядає мене. Коли мовчанка між нами затягується, я роблю крок назад, напевно я зробила помилку, що спустилась до нього.

- Привіт - все ж порушує він тишу.

- Добрий вечір - обіймаю себе за плечі, чи то холодно, чи несвідомо я хочу себе захистити.

- Давай сядемо в авто, ти замерзла - спокійно говорить та відкриває пасажирські двері.

- Давайте краще тут поговоримо - не хочу сідати до нього в авто, хочу бути на безпечній відстані.

- Віка, ти нещодавно хворіла, ще раз хочеш захворіти, сподобалось? - підходить до мене, легенько рукою чіпає мої плечі, щоб я сідала.

- Добре, якщо Вам так потрібно - швидко сідаю та самостійно закриваю двері, чим скоріш ми поговоримо, ти швидше до мене прийде спокій. Максим Іванович, обходить авто та сідає на місце водія, запалює авто та вмикає підігрів сидінь, щоб швидше зігрітись.

- Поза офісом можна на ти - повертається до мене в півоберта. Не знаю, що на це відповісти, тому мовчу і дивлюсь прямо перед собою - Віка, ти вибач мене за сьогоднішній день - мені не почулось, хтось знає слово вибач?

- Вибачаю. Максиме Івановичу, це все, що Ви хотіли сказати, то я тоді піду - хочу відкрити двері, але бос їх вміло блокує - Отже, не все - ледь чутно промовляю.

- Вікторіє, відчуваю нещирість з твоєї сторони.

- Ви знову за своє, Ви щойно вибачились і знову? - всі сили мене полишили, тому спокійно без емоцій запитую. Такий день, що хочеться в міцні заспокійливі чоловічі обійми, а не відповідати та захищатись.

- Вибач, коли ти поруч, я поводжу себе як справжній йолоп - нарешті я бачу справжні емоції на обличчі боса, він проводить по обличчю рукою.

- Максиме Івановичу, все добре, Ви вибачились, я на Вас не ображаюсь. Я хотіла теж вибачитись за свою поведінку та слова, що вам сьогодні в офісі довелось слухати, це було занадто. Просто - далі не продовжую, бо це особисте, Максиму Івановичу воно не потрібне.

- Просто що, Вікторіє, продовжуй?

- Нічого, я навпено піду - дивлюсь на боса, щоб він розблокував двері.

- Можливо завтра сходимо на вечерю в ресторан? 

- Для чого?

- А для чого люди ходять в ресторан? - бачу, що настрій в нього покращився і як не дивно в мене також, після нашої розмови плакати вже не хочеться.

- Я знаю для чого люди ходять в ресторан, але ми з вами не люди, Ви бос, а я Ваша підлегла. Я проти романів на роботі.

- А хто Вам казав про роман?

- Ви, щойно. Зрозумійте мене не цікавлять тимчасові стосунки, чи робочі інтрижки. 

- А з чого ти зробила такий висновок, що вони мене цікавлять?

- Добре, для чого Ви запрошуєте мене в ресторан?

- Щоб вибачитись за свою поведінку.

- Я на Вас вже не ображаюсь, не потрібно ресторан. Пропоную забути та почати все з чистого аркушу, щоб були нормальні робочі стосунки.

- Згоден - розблоковує двері та дає мені змогу вийти, що я і роблю. Я думала, що він одразу поїде, а ні виходить також та підходить до мене. На вулиці відчутно прохолодно, добре, що ми були в авто, але те, що бос був правий  йому не варто знати.

- Я піду, Масиме Івановичу? - він нічого не відповідає, підходить та обіймає мене, мої руки автоматично лягають на його плечі, а він міцніше притискає до себе, проводить носом по моєму волоссі.

- Дай мені хвилину - шепоче мені на вухо. Він ніби відчув, що мені зараз необхідні обійми, я даю згоду на його обійми. Ніжно проводжу рукою по його плечах, погладжую і це дуже приємне відчуття. Ніби намагаюсь заспокоїти його, а сама від цього заспокоююсь. Особливим теплом в моєму серці відгукуються його обійми.

- Максиме Івановичу, я піду - теж пошепки промовляю та розриваю наші обійми.

- Так, біжи, до завтра - залишаю його так і стояти біля авто, не розвертаючись заходжу в під'їзд на автоматі підіймаюсь в квартиру. Закриваю двері та притуляюсь до них спиною. Що щойно сталось, я обіймалась з босом і ці обійми були ніби лікувальні. Він мене обійняв, а я не знайшла в собі сили, щоб відмовитись від такої спокуси.

Підходжу до вікна, автівка так і стоїть, а Максим поруч і знову палить, краще б він позбувся цієї поганої звички. Я так і не з'ясувала, що тоді трапилось, але приймаю рішення, що я обов'язково дізнаюсь. Максим підіймає очі, ніби як шукає, де мої вікна. В кімнаті я не вмикала світла, тому мене йому не видно. Допалює, сідає в авто і залишає мій двір, а я стою і розумію, що на моїх устах посмішка і так добре на душі. З цими приємними відчуттями йду відпочивати, бо завтра хочу виглядати якнайкраще, це не через боса, а через те, що завтра йдемо з дівчатами в клуб.

- Вік, ти готова? - запитує Юля близько шостої.

- Так, вимикаю ноутбук і можна викликати таксі - підфарбовую губу на мені сьогодні сексі сукня чорна майже закрита, але декольте та на спині прозора сіточка робить її спокусливою, але не вульгарною, на ногах туфлі та підборах. Задоволена своїм зовнішнім виглядом. Протягом дня я не перетиналась із Максимом Івановичем, хоча він був на роботі, але після обіду поїхав у справах мені про це Оксана розповіла. 

- Таксі вже нас чекає, ну що дівчатка готові сьогодні відпочити на повну? - каже Інна.

- Так - одночасно відповідаємо.

Приїздимо в клуб займаємо наш столик, що подалі від танцполу, замовляю собі коктель на основі рому, а що гуляти, так гуляти дівчата також замовляють щось алкогольне і починаються веселощі. Дівчата вітають мене з підвищенням та бажають мені всього найкращого. Відпиваю коктель, смакота, вміру солодкий і кислинка присутня. Відчуваю як алкоголь починає діяти у моїх венах. Хочеться пригод та запальних танців. Дівчата мене підтримують, вирушаємо на танцпол, закриваю очі та віддаюсь музиці.