Розділ 6

Зранку в понеділок змушую себе піднятись з ліжка, таке враження, що стало тільки гірше, температура трималась всі три дні і ще боліло все тіло на вулицю майже не виходила, не було сил. Треба десь взяти сили, щоб встати з ліжка та зібратись на роботу, спершу міряю температуру. Термометр показує тридцять вісім, гучно видихаю, бо сил вже не залишилось на емоції. Повільно йду у ванну кімнату, дивлюсь і дзеркало і розумію, що краще мені сьогодні залишитись вдома, з моїм зовнішнім виглядом розлякаю всіх колега та клієнтів. Навіть макіяж не приховає мій втомлений вигляд.

- Привіт, Юль. Ти вже їдеш на роботу?

- Привіт, Вік, чую по голосу, що тобі не краще. Так, вже їду.

- Я сьогодні попрацюю з дому, бо почуваю себе жахливо і ще температура тримається. Ти можеш, будь ласка, кур'єром мені передати мій ноутбук?

- Так, звісно, як тільки приїду, то відправлю одразу. Можливо тобі краще взагалі взяти лікарняний на декілька днів і відпочити?

- Та я ніби і відпочила за ці три дні, скучила за роботою, але сил збиратись нема і мій зовнішній вигляд бажає бути кращим.

- Тобі щось ще потрібно? Я сьогодні після роботи до тебе заїду.

- Ні, більше нічого, звісно заїжджай, якщо не боїшся захворіти.

- Не боюсь.

- Тоді чекатиму тебе. Я Максиму Івановичу напишу, що залишусь вдома.

- Напиши, бо в п'ятницю, він був дуже розлючений, що тебе не було, чи що ти не повідомила, що тебе не буде. Я не зрозуміла, а уточнювати не наважилась.

- Добре, дякую - а йому підходить посада боса, обожнює все тримати під контролем. Прощаюсь з Юлею та телефоную босу, бо писати повідомлення дуже довго, а зволікати не хочеться, якщо раптом він скаже, що потрібно бути на роботі. Слухаю гудки, бос не відповідає. От і що робити? Прокручую в голові варіанти, залишається один вихід написати повідомлення і сподіватись, що він його прочитає до того моменту, коли зрозуміє, що я не в офісі. Поки форумую в голові що написати мій телефон оживає від дзвінка. Телефонує бос, мене кидає в жар, ой, що буде. Роблю глибокий вдих та видих та відповідаю на дзвінок.

- Слухаю - тільки від одного слова розумію, що він не в гуморі, хоча я жодного разу не бачила його в гарному настрої.

- Масиме Івановичу, можна я сьогодні попрацюю з дому?

- Чому? - дивне питання, адже він сам на власні очі бачив, що я хворію.

- Бо ще хворію.

- Я так розумію Ви знехтували порадами лікаря?

- Ні, я пила таблетки та відпочивала, просто організму треба ще трішки часу, можливо завтра я вже буду на роботі.

- Не потрібно Ваших обіцянок, яких Ви не виконуєте. У Вас є два дні, щоб одужати і повернутись в офіс - нестрепний бос до якого я вже починаю звикати.

- Добре, мені Юля кур'єром надішле ноутбук, тому буду працювати з дому цих два дні - думаю, що для нього це неважлива інформація, а мені важливо, щоб він знав, що я працюю, тому хай слухає.

- Як бажаєте - промовляє два слова та завершує дзвінок. Комунікація це не його і про ввічливість він не чув.

Кур'єр приїздить вчасно, забираю ноутбук та сідаю спершу за пошту, розбираю листи, а далі відповідаю на питання Олега Васильовича щодо торгового центру, добре, що всі деталі обговорюю з ним, а не з Олександром. Працюю майже до вечера, від роботи змушує відірватись дзвінок в двері. 

- Привіт, подружко. Ми приїхали тебе лікувати - на порозі стоїть Юля, Інна та Оксана в руках тримають піцу та суші і шампанське.

- Як я за вами скучила, проходьте - даю можливість їм пройти на кухню.

- Як ти тут?

- Ніби краще, температура була зранку, а зараз в нормі, можливо завтра прийду на роботу, хоча бос дозволив залишитись і завтра вдома.

- Ох і бос турботливий, так? - запитує Оксана.

- Ага - вирішую не казати дівчатам, що він приходив до мене і купував мені продукти, хай це залишиться між нами.

- І красивий чоловік? - ніяк не зупиняється Оксана.

- Так, а до чого ці запитання?

- А до того, що тепер в офіс приходиш ніби в модельне агенство, он Аня із сусіднього відділу тільки вартує нашого красунчика, щоб напроситись на побачення.

- А що тут поганого, можливо він її дійсно сподобався, а вона йому симпатична?

- І його статки також сподобались, а що красивий, гарне тіло, успішний, чим не кандидат у чоловіки. Але, ду там,  йому байдуже в нього тільки одне зараз в голові робота. Вона йому не підходить.

- Оксан, а що це ти так за долю боса хвилюєшся? - запитує Юля.

- А що, люблю, коли люди знаходять своє щастя.

- А може він садист якийсь, якщо в тридцять сім ще жодного разу не був одружений - якось образливо стає, що так Юля говорить про боса, тому вирішую змінити тему.

- Дівчтата ви прийшли мене лікувати, чи про боса пліткувати.

- Звісно, що тебе. За твоє здоров'я - підіймає Юля келих із шампанським, я трішки випиваю і вирішую, що мені достатньо. Після смачної та ситної вечері виникає шалене бажання сну. Дівчата розповідають про свої вихідні, про те, що було сьогодні на роботі і що завтра знову бос всіх збирає. Ну що ж сподіваюсь, що завтра мені буде краще, бо я націлена прийти на роботу. Не хочеться зловживати його добротою.

- Дівчата, Віці треба відпочити, давайте їхати додому - каже Юля.

- Так, мій коханий нас підвезе, він десь в цьому районі, тому ходімо - каже Оксана.

- Дякую дівчатка, що приїхали, мені здається, що від одного вашого візиту мені стало краще. Завтра зустрінемось на роботі - обіймаю по-черзі кожну.

- Може не варто?

 - Варто. 

Дівчата йдуть, а я ще трішки працюю, прибираю та лягаю відпочивати, бо завтра рано прокидатись. 

Прокидаюсь від будильника, розплюю очі, голова не болить і вже добре, температури також не має. Йду в душ, готую сніданок із продуктів, що залишились в холодильнику, одягаю шоколадну приталену сукню, наношу легкий макіяж, розпускаю волосся. Беру ноутбук і вирушаю в офіс. 

Приходжу за десять хвилин до початку роботи, спокійно випиваю чашку кави і почуваю себе набагато краще, ніж вчора. Випиваю таблетки, бо лікування триває шість днів, щоб простуда не повернулась та сідаю за роботу. Але потім згадую, що на дев'яту бос всіх збирає на зустріч.