Розділ 3

- Це що щойно сталось? - дивується Оксана, як і я, але слів не можу зв'язати до купи, бо в мене справжній шок.

- Здається, це наш новий бос і він сексі - коментує Юля.

- Юль, він нашу Віку звільнив, він не сексі, він монстер, холодний і бездушний - відповідає Інна - Вік, що думаєш, він це серйозно?

- Я не знаю дівчата, не схоже, щоб він жартував і не схоже, що ця людина може змінювати прийняті рішення - гучно видихаю, ось так і змінити стались в моєму житті від яких важко оговтатись.

- Ми не допустимо, щоб тебе звільнили, ми команда. Я піду до Іри, його секретаря, можливо вона щось порадить - підіймається з місця Оксана, а дівчата кивають у відповідь.

- Дякую, дівчата, але я сама винна, що на мене найшло. Замість того, щоб виконати те, що новий бос просив, я вирішила повести себе, як - не знаходжу слів, ображати себе я не звикла, але і раніше таких ситуацій не було - я напевно, буду речі збирати, за проекти не хвилюйтесь, я всю інформацію залишу на комп'ютері, ось в цій папці - пояснюю.

- Та, яка папка, Віка, ти що так легко підеш? Це твоя мрія очолити наш відділ, а не йти. Ну, можливо наш бос не в дусі, мине година і йди до нього - підбадьорює Інна, а я повертаюсь до вікна, щоб дівчата не бачили моїх сліз, які так і стікають по моїх щоках. Це дійсно була одна із моїх заповітних мрій, але не судилось. Випрошовувати залишитись я не буде, я знаю собі ціну, можливо піду до Геннадія працювати, йому сподобався мій проект. Та кого я обманюю, в цій компанії я залишу частинку своєї душі та своїх дівчат.

- Я не знаю, з першого погляду помітно, що він не змінює своїх рішень і йому байдуже на людей, головне це щоб вони приносили гроші. Можливо це на краще, що я не буду працювати в компанії, де в боса нема ні душі, ні серця - все ж мені вдається опанувати свої емоції, тому повертаюсь до дівчат обличчям, о ні, тільки не це.

- Хм, продовжуйте Вікторіє, мені цікаво почути, як Ви робите висновки не знаючи нічого про людину - от, халепа в кабінеті стоїть бос і поруч з ним розгублена Оксана. Хай йому грець, як невчасно все це.

- Вибачте, я...

- Мені не потірбні Ваші вибачення - карбує кожне слово - мені потрібно, щоб Ви виконували свою роботу якісно і без пліток поза спинами. Я зрозуміло пояснив? - в холодних карих очах проглядається справжній гнів - не чую відповіді?

- Так, зрозуміло. Як давно Ви.? - не дає сказати новий бос.

- Достатньо, щоб почути Вашу думку про себе. Чекаю Вас через десять хвилин в своєму кабінеті зі всіма Вашими проектами, сподіваюсь, Ви краще виконуєте свою роботу, ніж розбираєтесь в людях - роблю висновок, що мене поки що не звільнили і в мене є шанс залишитись в компанії, внутрішньо я видихаю, але розслаблятись не варто. Щось мені підказує моя інтуїція, що я ще отримаю на горіхи за свої слова.

- Так, звісно, через десять хвилин я у Вас в кабінеті - майже пошепки промовляю. Як тільки двері закриваються за новим босом я видихаю - ну, що за халепа - майже плачучи промовляю.

- Вік, сьогодні не твій день, але в тебе є ще час зробити його своїм. Нового боса звати Максим Іванович, тридцять вісім років, неодружений і не був - розповідає досьє на боса Оксана.

- А ти звідки знаєш? - нестримується Юля.

- Місця треба знати, Іри розповіла. А я не гаяла час, погворила із Максимом Івановичем, ніби справедливий чоловік, пояснила, Віка розгубилась, тому так трапилось, сказала, що ти найкраща у відділі і він вирішив перепросити і повідомити, щоб ти зайшла до нього, а тут Віка і її правда - показує в повітрі лапки Оксана.

- Дякую, Оксано.

- Дякувати будеш пізніше, а зараз збирай свої найкращі проекти і йди до Максима Івановича, запам'ятала?

- Так, зараз - швидко переміщую проекти на флешку та надсилаю в папку для загального доступу, щоб бути готовою до будь-якого розвитку подій. Поправляю зачіску та темно-зелену спідницю. 

- Привіт, Іро мене до себе Максим Іванович викликав, він в кабінеті?

- Так, чекає на тебе, але обережно, Максим Іванович, без настрою.

- Дякую, Іро, знаю, це я причина його поганого настрою.

- Ти? - дивується Іра.

- Так, довго розповідати. Я пішла, побажай мені удачі, мені вона зараз дуже потрібна.

- Так, удачі.

- Дякую - стукаю і чекаю на дозвіл увійти.

- Заходьте.

- Максим Іванович, я хотіла вибачитись за свої слова - вирішую почати з головного, бо без хорошої робочої атмосфери не можна зробити щось величне - пропоную забути про індицент, що трапився і працювати далі над процвітанням компанії - посміхаюсь кутиками губ.

- Вікторіє, я Вам вже казав, мені не потрібні Ваші вибачення. Це Ваша особиста думка на яку мені байдуже. Показуйте Ваші проекти.

- Добре, більше я не буду підіймати цю тему. Виводжу на екран проекти нашого відділу і поки Максим Іванович, розглядає кожний, я розглядаю його. Чорне волосся, що трішки в'ється, карі холодні очі з вкрапленнями, легка неголеність, вольове підборіддя. Жодного натяку на усмішку. Від нього хвилями розходиться могутня невидима сила, від якої на шкірі проступають сироти. Краще мені триматись подалі від цього чоловіка. Нічого хорошого від нового боса очікувати не варто.

- Мені сподобались Ваші проекти - хм, це все, що він сказав, та вони найкращі наші проекти, але про це я не наважуюсь сказати.

- Вони не тільки мої, ми працювали разом із дівчатами над ними.

- Підготуйте звістність щодо Вашої роботи в п'ятницю в конференц-залі буде загальна зустріч всіх працівників, після якої буде зрозуміло, хто залишиться працювати, а де потрібні зміни.

- Добре, Максиме Івановичу. В нас в четвер зустріч із замовником, можливо хочете приєдатись?

- Можливо і приєднаюсь, залиште всю інформацію щодо зустрічі Ірині, а зараз вільні - підіймаюсь зі стільця і майже доходжу до дверей, як новий бос зупиняє - і ще, я не потерплю в своїй компанії пліток та обговорень.

- Максиме Івановичу, я вже вибачилась, я не пліткарка, мені не потрібно повторювати двічі - не витримує його натиску, тому так відповідаю.