Розділ 24

Після вечері ми залишаємо квартиру, а тоді й будинок. Коли Ян відчиняє для мене двері доволі непримітної білої Audi, розумію, що свою BMW він таки повернув батькові. 

– Як вона тобі? – питає. 

– Нормальна. Я очікувала гіршого, – хмикаю. 

– Пробач, Жигулів не знайшов, – Ян усміхається, а мені подобається те, що він у хорошому настрої. 

Коли з'являємось у клубі, персонал здивовано на нас витріщається і не розуміє, чого це Ян Мазур пішов за барну стійку. Поки бармен пояснює йому суть роботи, я теж не стою без діла. Переодягаюсь й одразу ж потрапляю на допит до Ніки. 

– Що відбувається, Лізо? Мазур буде працювати у клубі? 

– Буде, – відповідаю. – А що? Це проблема?

– Та ні, дивно просто… – знизує плечима. – А це Ян чи Дан?

– Ян, – кажу. 

– А Дан не прийде? – Ніка червоніє, а я розумію, що вона, як і Настя, не втрачає надії отримати увагу братів Мазурів. 

– Уявлення не маю, – знизує плечима. 

Коли повертаюсь у зал, помічаю Влада біля барної стійки. Він слідкує за тим, як його племінник змішує коктейлі, і, здається, залишається задоволеним. У Яна непогано виходить, як для першого разу, а ще він користується популярністю в осіб жіночої статі. 

Ну, звісно, такий красень за стійкою! 

Розумію, що витріщатися на Яна – не варіант, тому берусь за роботу. Гостей у клубі доволі багато, доводиться добряче побігати. Вже через годину починають гудіти ноги, але я не жаліюсь. Звикла до цього давно. 

В якийсь момент мене зупиняє Влад і відводить вбік. Здається, йому не терпиться поговорити про Яна, а мені цікаво дізнатися його думку. 

– Я хотів подякувати тобі, Лізо, – заявляє доволі спокійно.

– За що? – дивуюсь.

– За Яна. Він старається з усіх сил, хоча помітно, що дуже хвилюється, – пояснює. 

– Чому ви дякуєте мені? Я просто допомагаю йому.

– Я впевнений, що без твоєї підтримки він не був би зараз тут, – усміхається. – Мій племінник закохався, і саме це почуття допомагає йому змінюватися. От би ще Дана кудись прилаштувати.

– Це вже не до мене, – випалюю, і ми одночасно сміємося. 

Коли в черговий раз підходжу до барної стійки за замовленням, доводиться практично розпихати ліктями дівчат, які пробиваються до Яна за коктейлем. Миттєво прокидається ревність, але я стримуюсь. Розумію, що так буде завжди. Навіть на місці бармена Ян притягує до себе погляди, і нічого з цим не зробити.

– Усе добре? – питає, поки я ставлю келихи на тацю. 

– Чудово. А в тебе? – перепитую.

– Мені починає подобатися, – усміхається. 

Ну, звісно, подобається! Стільки уваги від осіб протилежної статі! 

Я знову повертаюсь до роботи й намагаюсь не дивитись у бік Яна. Моє роздратування тільки росте, тому в якийсь момент беру перерву і йду на задній двір, щоб вдихнути повітря. 

Кілька хвилин просто стою, обійнявши себе руками, а в якийсь момент відчуваю, як мої руки накривають руки… Яна. Аромат його парфумів ні з чим не сплутати. 

– Ти пахнеш полуницею, – шепоче мені на вухо. – Це парфуми такі?

– Шампунь, – кажу. – Не люблю парфуми. Що ти тут робиш? 

– Ти зникла з мого поля зору, і я пішов тебе шукати, – відповідає. 

– Як ти помітив? Я думала, що ти весь у своїй роботі. Стільки прихильниць навколо тебе було…

– Ти ревнуєш, Лізо? – голос Яна звучить задоволено, а мене це дратує чомусь.

– Ще чого! – фиркаю, але Ян мені зовсім не вірить. Він розвертає мене до себе обличчям і цілує так, що ревність миттєво відходить на другий план. 

– Можеш просто сказати, що ревнуєш. Мені приємно буде, – шепоче на вухо. – От я ревную. Постійно шукаю тебе поглядом. 

Ого! Оце так зізнання! А приємно-то як!

Назад у клуб повертаюсь щасливою і до божевілля закоханою у цього хлопця. І хоча компанія дівчат, які обсіли його як мухи, досі мене дратує, я починаю розуміти, що Яна вони не цікавлять. 

Після півночі у клубі з'являється Дан у компанії спільних знайомих. Коли бачу його, одразу переводжу погляд на Яна. Мені страшно від того, якою буде реакція спільних друзів на те, що Ян працює. Раніше він боявся думок інших людей. А що, коли й зараз так буде?

Повертаюсь до стійки саме в той момент, коли Дан і його компанія роблять замовлення у Яна. 

– А ти непогано влаштувався, – заявляє Дан. – Від дівчат відбою немає.

– Жартуєш? – фиркає темноволосий хлопець. – Це так ганебно – стояти тут і виконувати забаганки гостей.   

– Що тут ганебного? – дивується Дан. – Як на мене, все норм. Правда, Яне?

– Усе чудово, – відповідає Ян і віддає черговий коктейль. – Не хочеш спробувати, Дане?

– О, ні! Тільки не це! – вигукує дівчина в короткій сукні та хапає Дана за руку. – Котику, ми прийшли сюди веселитися! Пішли за столик!