На твоєму боці

Розділ 1

Ян

Відмикаю двері своїм ключем і не встигаю переступити поріг, як на мене обвалюється неприємний запах і гучна музика, від якої закладає вуха. У коридорі пристрасно цілується пара і взагалі на мене не зважає. Продовжую свій шлях до вітальні й дуже хочу побачити власного брата, який зробив з нашої квартири кубло. 

Посеред вітальні танцюють дві дівчини лише в білизні, а всі навколо свистять їм та аплодують. Хмикаю собі під ніс і йду далі. Не здивуюсь, якщо знайду брата в його кімнаті з черговою подружкою на один раз. Спочатку йду до себе, щоб залишити валізу, але в коридорі мене зупиняє якийсь чувак з білявим волоссям і татуюванням на шиї. 

– Ти куди пропав? – плескає мене по спині. – Там такі дівчата під'їхали! Закачаєшся!

– Та невже? – хмикаю. – Тоді я зараз повернусь. Тільки речі залишу. 

Не чекаю його наступних слів і відчиняю двері у кімнату. Навіть не дивуюсь, коли бачу ще одну пару просто на моєму ліжку. Обоє підстрибують від несподіванки, коли бачать мене, і дівчина намагається прикритися шматком свого одягу. 

– Дане, що за фігня? – кричить хлопець в одних трусах. – Ми ж домовилися, що ця кімната моя! 

– Справді? –  ставлю валізу в кутку кімнати й спостерігаю за тим, як дівчина покидає нас, не прощаючись. – Я передумав. Вали звідси!

Недокавалер хоче ще щось сказати, але його зупиняє той самий блондин. Здається, до нього доходить значно швидше, ніж до інших. 

– Кіре, це, мабуть, не Дан, – заявляє. – Ти брат Дана, так?

– Бінго! – кажу. – А тепер валіть з моєї кімнати й краще не потрапляйте на очі. Я сьогодні не в гуморі. 

Хлопці переглядаються і швидко залишають мене одного. Зачиняю двері та знімаю з себе футболку. Хочу прийняти душ і спати. Переліт забрав усі сили, ще й цей срач у квартирі дратує. Не такої зустрічі я чекав… Але Дан як завжди. Знав же, що не варто відпускати його одного. Всього два дні різниці, а він зробив з квартири кубло. 

Роблю крок до валізи, щоб дістати чисту футболку, але несподівано двері знову відчиняються, і на порозі з'являється доволі приваблива білявка. Я бачу, як звужується її погляд, і розумію, що вона знайшла того, кого шукала. Або практично знайшла…

Тільки-но відкриваю рота, щоб запитати, що їй треба, коли білявка наближається і… дає мені ляпаса. Голова смикається назад, і я трохи офігіваю, якщо чесно. Розумію, що призначався він не мені, але ж це все одно не привід битись.

– Ти мерзотник! Клятий спокусник! – кричить дівчина і дивиться на мене таким злим поглядом, наче я – причина всіх її бід. 

Швидше за все, Дан наобіцяв їй золоті гори та кохання до смерті, а сам взяв те, що хотів – і до побачення. Тепер дівчинка казиться, а я відповідати повинен.

– Послухай… – моє роздратування тільки наростає. Розумію, що це прикра випадковість, але як це пояснити моїй щоці, яка пече від добрячого удару дівчини?

– Ні, це ти послухай! – різко мене перебиває і тицяє пальцем у мій голий торс. Здається, через надмірну емоційність вона не усвідомлює, що я тут майже голий стою. – Через тебе моя подруга напилася! Ти використав її та кинув! Хіба це по-чоловічому?! 

– Подруга? – дивуюсь. Чесно кажучи, я думав, що це білявку розвів мій братик. А ні, не її.

– Ти що, дурень, чи знущаєшся?! – випалює мені в обличчя. Дівчина робить ще крок назустріч, і тепер між нами не залишається вільного простору. Я добре бачу, наскільки блакитні у неї очі, а на носі  ластовиння. – Чого витріщився?!

Здається, дівчина розуміє, що варто зберігати дистанцію, і збирається відступити, але перечіпляється через килим на підлозі й починає падати назад. 

Мене важко назвати джентльменом і в будь-якому іншому випадку я б не врятував дівчину. Але зараз дію автоматично. Охоплюю за талію – і її руки опиняються у мене на грудях. 

Відчуваю, як злякано вона завмирає – і вся впевненість в один момент розвіюється. Тихенько дихає мені в шию і нагадує злякану пташку. 

– Заспокоїлась? – шепочу їй на вухо і чекаю будь-чого, але не того, що отримую. Дівчина так сильно мене відштовхує, що, не втримавшись, падаю на ліжко. 

– Пішов ти! Тільки спробуй ще раз наблизитися до Насті! – білявка зникає так само швидко, як і з'явилася тут. Єдине, що залишається – це аромат її парфумів, а може, і не парфумів зовсім. Пахне полуницею. Спілою та соковитою. Вдихаю цей аромат й усміхаюсь.

Цікаве вийшло повернення у країну, де я не був кілька років. Навіть поганий настрій уже не такий і поганий. Тепер треба прийняти душ, як і планував, і знайти нарешті свого брата-Дон Жуана.

Коли залишаю ванну кімнату, музики у квартирі вже не чути. Переступаю через порожні пляшки та розумію, що тепер квартирі необхідний клінінг. Щось не хочеться мені жити у свинарнику. 

У вітальні немає нікого, крім Дана. Брат сидить на дивані й розслаблено п'є пиво з пляшки. Здається, свято закінчилося і ніхто не додумався поприбирати після себе. 

– Ти перетворив квартиру у смітник, – кажу і сідаю навпроти нього. Беру зі столу закриту пляшку пива і відкриваю її. Роблю кілька ковтків – і так добре стає… Дико хочу спати, але спочатку розмова з братом. 

– І що? Клінінг усе прибере, – заявляє. – Я чекав тебе пізніше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше