День, який зупинив час

Кразен. Передмістя Луару. День святкування 1000-річчя королівства "Наон".

Ранок прокинувся над Кразеном золотим промінням. Світло торкалося дахів будинків, ковзало зеленими полями та грало на водах каналів, що вели до великого міста Луар — серця торгівлі й культури цієї планети.

Пелтор сидів на дерев'яній огорожі біля будинку, гойдаючи ногами в повітрі. Сьогодні йому дозволили не допомагати по господарству — адже свято! Пахло свіжоспеченим хлібом і солодкими фруктами, які мати Ліанель виклала на широкому столі у дворі.

— Пелторе, — лагідно покликав батько Каел, виходячи з майстерні із важким молотком у руках. — Ти обіцяв допомогти мені почепити прапор.

Хлопець сплигнув на землю й побіг до батька.

— Вибач, тату, я забув, — усміхнувся він винувато.

Каел лише засміявся й почухав сина по голові.

— Та нічого, головне — встигнемо до параду. Ліанель казала, що цього року буде великий прохід корабельників через головну площу.

— Корабельники? — очі Пелтора загорілися. — Справжні космічні капітани?

— І не тільки, — мати вийшла з будинку, витираючи руки об фартух. — Кажуть, навіть "Срібні Лицарі" прибули з Наону!

Пелтор чув про "Срібних Лицарів" — легендарну охорону королівства, яка несла службу ще від часів Землі.
Його серце забилося швидше. Він завжди мріяв одного дня вирушити в міжзоряні мандри, як герої стародавніх легенд.

Разом із батьком Пелтор почепив великий стяг Наону — срібного фенікса на синьому тлі — над дверима будинку. Навіть у маленьких селах сьогодні вивішували стяги: це було велике свято для всіх народів.

Поки батьки готувалися, Пелтор, не гаючи часу, схопив яблуко й кинувся до майданчика, де вже чекали друзі.

Майданчик біля старої вежі

Пелтор прибіг до невеликої площі біля старої водонапірної вежі, де зазвичай збиралися діти.

Сара, яскрава звіролюдка з пухнастим лисичим хвостом, уже стрибала навколо Джеремі — сильного, темнововолосого вовкобійця. Поруч, сидячи на лавці, тихо розглядав небо Едгард — худорлявий ельф з білявим волоссям.

— Пелторе! — гукнула Сара, махаючи рукою. — Ти запізнився! Ми вже вирішили, хто буде капітаном у нашій грі!

— Ой, тільки не Джеремі! — засміявся Пелтор, підбігаючи. — Він завжди веде нас прямо в пастку.

— Це неправда! — обурився Джеремі, вдаючи ображеного. — Просто справжній капітан іде на ризик!

— А справжній розумний капітан спершу думає, а потім іде, — додав Едгард, не відриваючи погляду від хмар.

Діти розсміялися. Вони не знали, що їхній сміх уже затримує подих у повітрі, насиченому передчуттям.

Атмосфера свята

Місто кипіло підготовкою. На центральній вулиці ставили високі трибуни для параду. Величезні транспортери доставляли вантажі до космопорту. Звуки фанфар і гучномовців лунали над дахами будинків.

Крізь вузькі вулички йшли процесії: у старовинних костюмах, із знаменами, піснями про славні подвиги перших колоністів, що вийшли з Землі майже тисячу років тому.

— Мій дядько казав, що сьогодні приїде сам Принц Арктур, — шепотіла Сара, широко відкривши очі.

— Принц? Тут? — перепитав Пелтор.

— Так! У нього справжній корабель класу "Фенікс"! Його двигуни світяться білим полум'ям, — захоплено розмахувала руками Сара.

— І що? — Джеремі хитро підморгнув. — Ми побудуємо свій корабель і самі станемо принцами.

— Дурень ти, — пирхнув Едгард.

Хлопці штовхнули один одного в плечі, але швидко розсміялися. Все здавалося безмежно простим і світлим.

Тривожні знаки

Але Едгард раптом знову подивився вгору, насупившись.

— Щось не так, — прошепотів він.

— Що саме? — спитав Пелтор, також підіймаючи голову.

На горизонті, серед інакше безхмарного неба, виднілася темна цятка. Вона зростала з кожною секундою.

— Може, це кораблі параду? — припустила Сара, але її голос тремтів.

— Дуже великі для параду, — пробурмотів Джеремі, примружуючись.

І справді. Це не були звичайні урочисті флотилії. Ланцюги темних масивних кораблів розтяглися по всьому небосхилу, ніби чорний шрам на обличчі сонячного дня.

Навіть діти, не розуміючи всього, що відбувається, відчували — це не частина свята.

Пелтор зробив крок назад, його серце забилося швидше. На якусь мить усе завмерло: голоси, пісні, фанфари — ніби весь світ затримав дихання.