Погана пам'ять. 30 травня, четвер, 2025 рік

 - Пр я вже дома якшо шо 

 - Го погуляєм?  

 - Вже? 

 - Не вже в зараз 

 - Ладно  

 - Може Дімку з нами позвати? 

 - Нє, він до батьків поїхав 

 - Аа, оке 

 - Тоді зустрічаємось біля атб  

 - Без б 

 - Шо саме 

 - Забей (забий болт)

 Прийшовши до місця призначення.  

 *Братський мега хлопок 

 - Шо правда зняли вже брекети? 

 - Да. 

 - Ладно я і так бачу шо нема. Больно було? 

 - Не больно, просто неприємно. Зато тепер все нормально. 

 - Це точно. Ладно, куда підем? В пізду, нафіг чи є якісь побажання? 

 - Може на вулицю Єрошенка? 

 - Знову? 

 - Претензії? 

 - Нема. 

 - Тоді в чому проблема? 

 - Ми ніколи не порозуміємося. Ідемо вже. Тільки спочатку в атб, Живчик хочу.  

 - Окей. 

 Все було як завжди. Живчик, сонце, + 27 на вулиці, лампова атмосфера. Але з другом це відчувається краще і все ніби спокійніше і веселіше.

 - Чого тебе завжди на ту вулицю Єрошенка тягне як магнітом? 

 - Не знаю, або ще не зрозумів. Там приємна атмосфера. Якби я міг, я б залишився там на весь день і ніч. Напевно там багато чого хорошого було. 

 - Значить пам’ять в тебе хороша. Не те що в мене 

 - Тобі в мозок треба вживити карту пам’яті на мільйони гігабайтів, реально. Бо інколи інших може зайобувать шо все забуваєш за секунду. 

 - Невже я на стільки часто все забуваю?. 

 - Нє, нє, покішо все добре. Якби я був кимось іншим то подумав би.. аа... блять. (то подумав би що вона і не старається запам’ятовувати бо їй це і не потрібно) 

 - Але й свариться!! Тепер і сам забув? 

 - Не забув просто не хочу казати. 

 - Чому?  

 - Да фігня це все. Давай ти зараз забудеш це і ми поміняємо тему? 

 - Ладно, але мені всеодно інтересно чого. 

 - ... 

 - Чого ти такий грусний тепер? Це заставляє мене відчувати себе винуватою. 

 - Да нормально все-.. 

 - Як нормально якщо я бачу шо не нормально? 

 - Окей.. Ти що в дома весь час посміхаєшся? Я ні. 

 - Те що в тебе вдома і в мене – різні речі. 

 - Чому ти не розповідаєш мені це? 

 - Не хочу щоб ти це чув і бачив мене слабачкою. 

 - Я і не збираюся. 

 - Слабо віриться. 

 - Шо мені нада зробити щоб ти повірила? 

 - Не знаю. Але було б непогано якби ти спробував прожити один день моїми очима. Але так як помінятися тілами не вийде то завтра я тобі можу показати як проходить мій простий день. 

 - Якщо ти хочеш то добре. До речі це цікава ідея, може зробити тобі день моїми очима? 

 - Нє, дякую, не нада. Я не хочу ходити на ці всі гуртки. 

 - А якщо без них? 

 - Якщо без, то добре. 

 - Тоді коли мій день твоїми очима почнеться? 

 - Завтра в 5 ранку. Було б краще в 4 але комендантська година ще тоді вроді. Тому завтра я чекаю тебе під своїм під’їздом. 

 - Добре. 

 - Реально ніяких претензій? 

 - Я ж сказав що постараюсь бути хорошим другом. Чи не так? 

 - Аа, точно. 

  Якраз через декілька хвилин дійшли до вулиці Єрошенка. Коли зайшли вище, сіли біля краю і сидять. 

 - З тобою приємно проводити час. 

 - Ти про шо? Любиш мене чи що? 

 - Да, люблю. Як подругу. 

 - Слава богу як подругу. Не вистачало мені ще зайвих проблем. 

 - В тебе є проблеми? 

 - Канешно є. А в тебе нема? 

 - Є. Але не багато. Які в тебе проблеми? 

 - Навіщо мені тобі розповідати? 

 - Може я зможу допомогти якось? 

 - Як ти зможеш мені допомогти коли я не хочу повертатися додому? 

 - Ну... Ти можеш інколи до мене на ночовку приходити. Всерівно мої батьки час від часу їдуть в Німеччину і Польшу чи летять до Америки по роботі. Та і вони будуть не проти твого візиту. А зранку, днем чи ввечері можеш зі мною гуляти. Програмування в мене цього тижня відпадає бо я вже майже всі курси пройшов. Тому в мене залишиться лише англійська і гітара. 

 - Аа. Окей. окей... .... В тебе зараз є з собою уно чи листки з олівцем для морського бою? 

 - В мене є і одне і друге. В що хочеш пограти першим? 

 - Давай в морській бой. 

 - Давай. 

 Гра була хороша і угарна (смішна). Емілі кожен раз вигравала але Майк не злився і не розчаровувався, навпаки радів її перемогам. В нього завжди такі добрі очі коли перебуває в компанії комфортних людей, ніби він сама добра людина, самий невинний і самий пушистий (пухнастий, у сенсі добрий). Емілі навпаки – сама прямолінійна людина в світі. Якщо щось буде не так вона все скаже прямо навіть якщо це щось дуже образливе, навіть не добавить прикметників які б пом’якшили її слова. Вона ніби сам демон. 

 - Чого ти такий добрий? 

 - Бо я твій друг. 

 - Знаєш такій хоррор кініто пет?  

 - Знаю 

 - Ти схожий на кініто. Тіпа ти ніколи не змучуєшся і в тебе ніби не буває поганого настрою, по крайній мірі я поки що цього не бачила. 

 - Напевно ти і права. Але ти ж знаєш що я дома так себе не веду?  

 - Чого? 

 - Бо там нема того що я хочу бачити частіше. 

 - А якщо не вийобуватися і сказати нормально? 

 - Бо там нема тебе. 

 - Сорян (вибачай), я народилася людиною а не іграшкою. Але те як ти це сказав старанно. Ти ж не яндере бро? 

 - Не. Або не знаю. 

 - Ти мене лякаєш. 

 - Чому? 

 - Ну даже не знаю! Якщо ти не знаєш чи ти яндере чи не то є відсоток прокинутися в підвалі звязаною прямо перед тобою. 

 - Непогана ідея 

 - ЕЙ, я проти такої хуйні, засуджую і не підтримую

 - Да ладно, в мене даже підвалу нема. 

 - Хто знає? Може ти тоді закриєш мене в своїй шафі 

 - Краще б ти промовчала 

 - ДА ТИ ІЗДІВАЄШСЯ...  

 - Ладно, ладно, шанси зменшую до 25%. 

 - А можна на 25 % менше? 

 - Не можна. Можна тільки на 25% більше. 

 - ДА ІДИ ТИ В ПЄНЬ