Перший чіткий спогад з дитинства. 4:30, 26 лютого, 2022 рік, Львів

 Гучно, навіть занадто. Сирени, ракети, шахеди, дрони не дають спокою. За вікном можна побачити спалахи та вибухи, а на небі літаючі об’єкти. Коли підвалу немає, безпечним місцем зазвичай є коридор, де якраз всі сидять та чекають відбою. Але для дітей безпечним місце завжди було і буде під ковдрою. Поки я під одіялом, все буде добре і нічого поганого не існує - саме так думала десятирічна Емілія.

 Під одіялом затишно, тепло, не страшно. Але не вистачає того спокою, повсякденності та безпеки які загубилися в минулому. З відсутністю батька стає неспокійно, адже та безпека яку отримували від нього зараз немає. В школу тепер не треба - оголосили дистанційне навчання. Дивно, це не змушує почуватися краще. А улюблене одіяло з собою потягнути всюди не зможеш. Дитині доводиться з цим змиритися і від цього стає так страшно, що сліз неможливо зупинити просто так.

 Чути стукіт в батареї. Потім знову. Знову. Значить комусь також не спиться і той створює цілу композицію.

 - Чого ти плачеш? Страшно? Мені тоже. 

 Невже хтось також знає що по трубам можна говорити? Я думала це знаю тільки я. Жаль. Напевно. 

 - Чого не спиш? 

 - Тобі мама дозволяє розмовляти з незнайомцями? 

 - Ти не відповів на запитання. 

 - Не хочу. 

 - Тоді я тоже не відповім тобі. 

 - Не хочу спати а не не хочу відповідати. 

 - Так би й зразу. Да, вона мені так казала, але тато каже... тобто казав що правила створені щоб нарушати їх. 

 - Не “нарушати” а “порушувати”. 

 - Яка різниця якщо ти і так панімаєш все? 

 - Ладно, я просто прикалуюсь. 

 - Прикалуються наркомани. Я не хочу говорити з тобою. 

 - Чому? Тому що я наркоман? 

 - А ти і є? 

 - Не. 

 - Клянись. 

 - Не буду. 

 - Чого? Бо мама забороняє? 

 - Бо не можна. 

 - Який правильний. 

 - Чого ти використала минулий час коли розповідала що твій тато казав що правила створені щоб “нарушати” їх? 

 - Тепер і сам кажеш “нарушати” а не “порушувати”?) 

 - Просто повторив твої слова. Не відходь від теми, мені інтересно. 

 - Тому що він пішов. 

 - Куди? 

 - Догадайся з двох разів. 

 - Чому з двох а не трьох? 

 - Не правильна відповідь. Останній шанс. Бо я так хочу. 

 - На війну забрали? 

 - Да. 

 - А мій поїхав назад в Америку. 

 - Твій батя американець? 

 - Да. 

 - Класно. 

 - ... 

 - ... 

 - ... 

 - Нагадай, чого я говорю з тобою? 

 - Бо правила створені щоб порушувати їх. 

 - Аа точно. 

 - ... 

 - ... 

 - Чого мовчиш? 

 - Не знаю. Лень говорити і я зараз не в настрої. 

 - ... 

 - ... 

 - Ти ж знаєш що твій батько повернеться? 

 - А якщо не? 

 - Він повернеться. 

 - Клянись. 

 - Не буду клястися але можу пообіцяти. 

 - Навіщо якщо не знаєш? 

 - ... 

 - Ей 

 - Це правда, я не знаю чи він повернеться, але все одно вірю що все буде добре. 

 - Мда.. 

 - Я хочу підняти тобі настрій. 

 - Вітаю, ти зробив тільки гірше. 

 - Чому?. 

 - Просто так. Я спати. 

 - Надоб-.. 

 - Завались. 

 - Ну ладно. = ) 

Після цього голосу не було. Що б не говорила Емі, їй було спокійніше після цієї розмови, вона змогла заснути і спокійно спати. На наступну неділю, сім’я яка жила за стіною кімнати Емі  переїхала в інший житловий комплекс.