11

Розділ 11.

На вулиці пахне свіжою кавою з буфету і весною. Сонце щедро розливається по університетському двору, змушуючи студентів вилазити зі своїх аудиторій, наче ящірки на тепло. З подругами вмощуюся на нашій улюбленій лавці, тій що трохи кривенька, але з найкращим оглядом: видно всіх, хто проходить, а значить ідеально для пліток.

— Ну? — нетерпляче питає Ірина, відкручуючи кришку з пляшки води. — Давай, розказуй. Ти його викрала?!

— Ну… технічно — так.

— Добре, — втручається Наталія, з вогником в очах. — Далі що? Ти затягла його на дах?

— Ага. І він, між іншим, майже не пручався. Можливо, тому що був у шоку. Але ж він пішов! А на даху — шампанське, келихи, свічки… Взагалі, було красиво. Дякую вам за організацію, до речі.

— Та, будь ласка, — білявка хмикає. — Я тільки підпалила нову сукню, коли намагалася запалити ту дурну свічку на вітру. Але заради кохання можна і пожертвувати, правда?

— Ну, і що далі? — інша приятелька нетерпляче закидає ногу на ногу. — Він сказав щось? Ви поцілувалися?

— Спочатку ми мовчали. Знаєте, оте незручне мовчання, як в серіалах, тільки без монтажу і саундтреку.

— А потім?

— Почав говорити, що я божевільна. Але в хорошому сенсі. Що він таке бачить вперше. Що його ще ніхто не викрадав на побачення. І що… йому це навіть сподобалося.

— О-о-о, — вона розтягує звук, як професійна пліткарка. — Ну, і?

— Ми сіли, він накрив мене своїм плащем, пили шампанське і говорили. Він подарував мені золотий ланцюжок, — дістаю його з-під светра і показую, а потім одразу ховаю назад.

— Романтично, — визнає Наталі, притискаючи до грудей долоню. — Поцілунок був?.. Тобі сподобалось?

— Був, — усміхаюся. — Такий… теплий. Якби не вітер, я б подумала, що ми в якійсь драмі від Netflix.

— І чим усе закінчилося?

— Спочатку він мене поцілував. Потім я його. А потім… ну, коротше, ми з ним зовсім втратили розум. І не тільки в переносному сенсі.

— Ти хоч не забула, де ви знаходились? — вона округляє очі. — Бо це звучить уже злегка небезпечно.

— Все було під контролем, — хитаю головою і знову втуплююся кудись у весняну зелень. — І… було все. Ну, ви розумієте.

Іра захлинається водою, а інша співрозмовниця зависає з батончиком на півдорозі до рота.

— Ого, — хором говорять вони, і їхні очі загоряються, як новорічна гірлянда.

— Після того ми ще трохи помовчали. Але вже по-іншому. Наче між нами утворився простір без слів, теплий і живий. А потім я викликала таксі й поїхала додому. Без драми, без «зателефонуй мені завтра», просто… з відчуттям, що десь усередині мене засвітилось щось, ніби маленька лампочка.

— Тобі точно знесло дах, — хмикає блондинка. — І я так підозрюю, не тільки тобі.

— Ох, дівчата… — всміхаюся, злегка прикриваючи обличчя долонею. — Якщо це початок, то я боюсь уявити, що буде далі.

— А ми ні, — підморгує. — Ми вже купили попкорн, квитки в перший ряд, і не збираємось це пропустити.

— Ну, і що ти вирішила? — питає сестра мого вчорашнього кавалера. — Даси йому ще один шанс?

Роблю глибокий вдих, вдихаючи запах весняної трави та дивлюсь, як повз нас проходить викладач з інформатики з незмінною чашкою кави.

— Думаю… так, — тихим голосом, що зривається, закінчую переказ вчорашньої ночі, щось малюючи на полях зошита.

У довільних чорнильних лініях мені на мить відчувся силует маленької пташки з довгим дзьобом і крильцями, що швидко плескають. Вона ніби намагається вирватись, злетіти і я роздратовано відкидаю зошит від себе. Занадто символічно. Подруги кидають на мене співчутлий погляд і ледь зітхають. Легко торкаюся високого горла светра, відчуваючи тепло тканини на шкірі, та подумки радію, що перепони дозволили прийти хоча б до другої пари. Рука сама тягнеться до розпущеного волосся, звично накручую пасмо на палець і трохи натягнувши його, знову відпускаю. Цей жест на мене завжди діє, як заспокійливий ритуал. Очами ковзаю вбік, туди де стоять хлопці на ґанку. Мій брат прийшов до своїх друзів і щось обговорює з ними. Зупиняю погляд на Дмитрі й одразу шкодую, що це зробила. Його карі очі уважно вивчають мене, наче шукають в моїх рухах якийсь підтекст… якісь знайомі жести… Він різко схоплюється і впевнено йде до мене.