7

Розділ 7.

Несподівано в залі стає темно. А потім прожектор розриває темряву світлом. Прямо на мене. Ідеально висвітлюючи мене, тендітну й дещо розгублену, посеред усього цього блиску. Я застигаю. Стою в масці, як лань, яка випадково забігла на сцену. Посеред усіх. Самотня.

— Прекрасна незнайомко, невже ви одна? Я не повірю, — підійшовши до мене, розгублено простягає Микита.

— Правильно робиш, що не віриш, — дозволяю собі посміхнутися, виводячи кола на полірованій поверхні столу.

— Як же?.. — про всяк випадок він ще раз озирається у пошуках того, хто підійшов би на роль мого супутника.

Мабуть, такого не знайшлося і тому він знову повертається до мене, розгублено хмурячись. На цей бал маски одягли лише дівчата. Зовнішність деяких цілком впізнавалася: наприклад, я з упевненістю можу заявити, що он та фігура в рожевій сукні, що складається з суцільних рюшечок — Діана, а дівчина, що сумує, в приємній блакитній сукні у самому кутку — Анжела з паралелі.

— Мій залицяльник на якийсь час відійшов… — повільно відповідаю, кілька секунд насолоджуючись пониклою фізіономією однокурсника, — … в інший світ. Тому я вже абсолютно вільна!

Виразно торкаюсь пістолета, заткнутого за ремінець, і видавлюю багатозначну посмішку. З виглядом «зрозумів, не дурень» сумно зітхнувши, він йде до приятелів, які тут же співчутливо плескають його по спині.

          Телефон тихо пискнув, і я дивлюся на екран. Прийшло повідомлення від Іри: «Не смій йти із зали! Ми будемо за кілька хвилин, твій придурок-братець підрізав якогось ідіота і нам довелося розбиратися з поліцією». І встигаю покласти телефон назад у клатч з незадоволеною міною, а потім помічаю, як в зал заходить Він. Слово честі, на деякий час я навіть забула, що на сьогодні він моя мета. Високий, в джинсах і білій сорочці навипуск, з накинутим зверху чорним плащем, глузливими каріми очима, що оглядають усі залучені ним погляди, і довгоногою рудою дівкою, яка висить на його руці. Ніколи не любила рудих.

— Таня, може, ти таки відпустиш мене? — посміхається Калінчук своїй супутниці.

Вона трохи послаблює хватку та поправляє смарагдову маску. Як би це не гидко, але варто сказати, що виглядає вона чудово: витончені зелені туфлі на високій шпильці та занадто коротка, але неймовірна сукня перлинного кольору, що йде їй. Ця студентка одна з основних причин, через які мої приятельки вирішили провернути божевільний, на перший погляд план. Її супутник залишає дівчину якомусь незнайомому мені хлопцю, а потім цілеспрямовано прямує до мого столика, перед цим про щось повідомивши нашу компанію, що зайшла за ним. Подруги практично відразу знаходять мене поглядом й зловісно посміхаються. Чимось незадоволений Руслан штовхає у бік ще одного свого друга, третього з їхньої зграї. Киває на Наталі та б’є його по потилиці.

— Ну й ідіот! — чую гнівний вигук братика, який роздратовано стукає кулаком по стіні, розвертається та виходить із зали.

— Невже вони посварилися? — з нерозумінням шепочу, дивлячись, як блондинка з розгубленістю дивиться на двері, що грюкнули, а потім, щось сказавши нашій спільній приятельці, виходить слідом за ним.

Ірина, на якій одягнені короткі шорти насиченого синього кольору та топ у тон, задумливо закусує губу, а потім широко та щиро посміхається та сідає за стіл до наших однокурсників. Якийсь напружений погляд товариша Руслана теж не залишається прихованим від мене.