5

Розділ 5.

— Богдано, — раптом роздається голос, володар якого спускається з другого поверху, — якщо ти розіб'єш мій мотоцикл, я тебе… — брат приголомшено завмирає посеред коридору, мов статуя і дивиться на мене, явно забувши, що саме він планував зі мною зробити.

— Скажи ж, вогонь, а? — помічає його реакцію брюнетка з моєї компанії.

— Здуріти! Дівчата, куди ви поділи мою невинну сестричку?!

Руслан. Мій старший і єдиний брат, янгол-охоронець у шкіряній куртці. Брутальний, із вічно розкуйовдженим волоссям, з тими своїми демонстративними татуюваннями й голосом, що лунає гучніше мотоциклетного двигуна. Його участь у нашій невеликій змові з подругами була певною формою знущання з Дмитра, звісно. Бо він не просто мій брат, а ще і його найкращий друг. Він позичив мені свій новий мотоцикл, про який ще не знає ніхто, крім нашої компанії, і погодився підвезти на машині моїх приятельок, виступивши їх супровідником. Загалом, незважаючи на свій «горилоподібний» вигляд, він така ж жертва, як і я. Тому, що за іронією долі таємно марить Наталі та божеволіє від неї. Але це вже незначні дрібниці, які вам знати зовсім необов'язково.

— Добре, тримай ключі від байка. Повинна ж ти ефектно з'явитися світові, — пояснює він, кидаючи їх мені.

Невизначено знизую плечима, намагаючись не здатися наляканою, і дарую усмішку, яка має означати щось на кшталт: «Я знаю, що роблю». Насправді ж… мої пальці мимоволі тремтять, коли поправляю ремінці на стегнах, до яких ці збоченки прикріпили водяні пістолети — головний елемент нашого задуму. Ідея іронічна, трішки дитяча, але в цьому весь стиль: або феєрично, або ніяк. Ох, дуже сумніваюся, що дівчина, яка відповідає моєму образу, повинна так невпевнено почуватися. Беру свій бордовий клатч, ключ від чорного байка, нового монстра Руслана і, вловивши краєм ока три посмішки, що світяться підтримкою, йду до виходу.

— Ти виглядаєш супер, — підбадьорює Ірина, злегка підштовхуючи мене до дверей.

Роблю глибокий вдих і, розчинив їх, виходжу в темряву нічного міста. В голові нарешті стихає гул сумнівів. Нехай серце калатає, ніби хоче вирватися з грудей, але ноги впевнено ведуть мене вперед. На цей бал я з’явлюся не, як скромна Богдана Бойко, сестра Руслана, чи тінь закоханості. Сьогодні я героїня своєї історії. Аби все вийшло.