3

Розділ 3.

Нервово гикаю, і прикрив обличчя темно-синьою подушкою, що до цього лежала у мене на колінах, пригнічено зітхаю.

— Я не піду на цей чортів бал і не братиму участі у вашій витівці.

— Бойко, ти мене дістала, — звертається до мене за призвищем крижаний голос іншої дівчини.

Її взуті в туфлі довгі ноги штовхають мій стілець ззаду, після чого я буквально падаю обличчям на ліжко.

— Ти підеш на цей маскарад, — наполягає вона, — одягнеш той костюм, який ми тобі дамо, і зробиш саме те, що ми скажемо. Бо інакше ми втопимо тебе у басейні.

— Наталія, навіщо ти так жорстоко з нею? — вирішує заступитися за мене Іра, співчутливо погладивши по голові.

Складаю руки на подушку замочком і влаштовую на цій «конструкції» своє підборіддя.

— Вона трошки подумає і погодиться, — великодушна ангельська посмішка з'являється в куточках губ брюнетки з розпатланим коротким волоссям.

— Навіть не сподівайтеся, я не… — не встигаю закінчити речення, як гостра шпилька впирається мені в спину між лопатками.

— Богдано, люба моя, — муркочучи протягує наша мила блондинка, — ти вже згодна.

Нервово регочу, поводячи плечима, і відчайдушними очима дивлюся на іншу подругу. Та безтурботно знизує плечима, ніби кажучи, що в цій ситуації проти Наталі вона безсила.

— Я ж сказала, що не… — замовкаю, тому що каблук, судячи з відчуттів, трохи сильніше натискає на хребет. — А-а-ай, та згодна я, згодна!

Взуття-вбивця зникає і я перекочуюся на спину, обурено дивлячись на блондинку. Та посміхається, нагадавши мені юну і вкрай кровожерливу демоницю, і присідає поряд зі мною, закинувши ногу на ногу.

— Так вже краще, я знала, що ти переймешся моєю промовою, — задоволено промовляє, мило плескаючи довгими віями.

— Ненавиджу тебе, подруго, — вкотре зізнаюся їй у своїх почуттях.

— У нас це повністю взаємно, дорогенька, — відрізає вона, підморгуючи Ірині, що беззвучно ірже.

— Ви психовані збоченки! — скрикую, з жахом дивлячись на вбрання, яке мені пропонують ці божевільні. — Я ніколи в житті не одягну ЦЕ.

Брюнетка крутить в руках те, що пропонувала мені, ніби вишукуючи, що ж такого жахливого я могла знайти в цих чорних смужках. Ви дивилися «П'ятий елемент»? Так ось пам'ятаєте той костюм зі смужок тканини, що прикривають особливо сміливі місця та тіло в деяких місцях? Який ще мала честь носити руда Міла Йовович? Ось моє вбрання на бал являє собою такий самий одяг.

— Ти ж будеш у масці, тебе ніхто не впізнає, — повчальним тоном дитсадкової виховательки вимовляє Наталія, щось витворюючи з моїм волоссям. — Всі просто захоплюватимуться таємничою незнайомкою в такому зухвалому образі.

— Мене здадуть до психлікарні, — з нервовим сарказмом, що прокинувся від напруженого очікування маскараду, до якого залишилося лічені кілька годин, огризаюся, здуваючи з обличчя набридле пасмо.

— І тільки посмій витворити щось із тим дивом, яке ми тобі зараз начаклуємо на голові, — клацає мене по носі друга приятелька, погрозивши пальчиком. — Тому що тоді я особисто пристрелю тебе ось цим, — вона підкидає в руці чорненький пістолет.

— Що це?.. — запитливо бурмочу, витріщаючись на зброю.

Дівчина сміється і кілька разів вистрелює в мене. Водою.

— Це дарую тобі, для самозахисту від мого братика.

— О так, він одразу втече від мене, коли побачить цю воду, що вселяє жах. Але якщо, звичайно, вона не свята? — роблено зацікавлено дивлюся на пістолет, принагідно згадуючи, чи не завалявся у мене ніде срібний хрест і осиновий кіл.

— Так, Дмитро той ще вампір, — спотворює губи в усмішці блондинка, випрямляючи мені волосся. — І енергію вип'є, і в шию вкусить…

— Наталі! — хором скрикуємо ми, скривившись.