Мізинчик (ІІ)

Богдан був п’ятим пагінцем великої дружної родини. Щорічно його відправляли на село. То було найбільшим щастям вирватися на волю, пізнавати світ, купатися в любові дідуся й бабусі, які здували з нього пилинки, цілими днями проводити час на подвір’ї в компанії Проська й Вірного. Над ним тряслися, як над збитим яйцем, догоджали млинцями зі сметанкою, якою щедро ділилася Чорнушка. Знала за що!

Коли йому виповнилося три роки, то за традицією, дідусь дав у руки півня. Якщо втримає, то був знак, що пора в пастушки брати. Іспит пройшов. Щодня добросовісно, незважаючи на ранню пору, разом із дідусем випасав її, напував. Одним словом – пастушок. За працю йому воздавалося молоком і вершками. Не раз бабусі доводилося витирати «вуса», які свідчили, що він знімав пробу з вечірнього молочка. Радість приносило спілкування з рідними. Дивувався, як дідусь може знати відповіді на всі його «чомучки», а бабуся задовольняти гастрономічні забаганки? Міркуючи по-дитячому, дійшов висновку, оскільки він єдиний чорнобривець у букеті ромашок (підслухав розмову сестер), то має право на таку увагу. Правда, він не зловживав своїм становищем, поводив себе чемно, заробляючи бонуси за свою вихованість.

Був довгоочікуваним і бажаним. Згадував, як у кожен день його народин мама вітала й казала, що вдячна Богу за подароване їм таке щастя. Сина! Знайшовся на мудрості літ, коли було за... Старші порозліталися по світах, а вони, завдяки йому, продовжили власну молодість. Він був зацілований їхньою увагою, старалися йому віддати всю любов, якою обділили старших. Однак із ним не панькалися, не потурали забаганкам, а привчали до життя. Він був мізинчиком, але не мазунчиком.

Усіма засобами спонукали до боротьби за життя. Рибальські на все життя запам’ятають той доленосний ранок, коли малий потрапив у лікарню. Відтоді все ділили на «до» й «після».

До... На малюка очікували по-особливому. Богдан оберігав Марію, дБогдан був п’ятим пагінцем великої дружної родини. Щорічно його відправляли на село. То було найбільшим щастям вирватися на волю, пізнавати світ, купатися в любові дідуся й бабусі, які здували з нього пилинки, цілими днями проводити час на подвір’ї в компанії Проська й Вірного. Над ним тряслися, як над збитим яйцем, догоджали млинцями зі сметанкою, якою щедро ділилася Чорнушка. Знала за що!

Коли йому виповнилося три роки, то за традицією, дідусь дав у руки півня. Якщо втримає, то був знак, що пора в пастушки брати. Іспит пройшов. Щодня добросовісно, незважаючи на ранню пору, разом із дідусем випасав її, напував. Одним словом – пастушок. За працю йому воздавалося молоком і вершками. Не раз бабусі доводилося витирати «вуса», які свідчили, що він знімав пробу з вечірнього молочка. Радість приносило спілкування з рідними. Дивувався, як дідусь може знати відповіді на всі його «чомучки», а бабуся задовольняти гастрономічні забаганки? Міркуючи по-дитячому, дійшов висновку, оскільки він єдиний чорнобривець у букеті ромашок (підслухав розмову сестер), то має право на таку увагу. Правда, він не зловживав своїм становищем, поводив себе чемно, заробляючи бонуси за свою вихованість.

Був довгоочікуваним і бажаним. Згадував, як у кожен день його народин мама вітала й казала, що вдячна Богу за подароване їм таке щастя. Сина! Знайшовся на мудрості літ, коли було за... Старші порозліталися по світах, а вони, завдяки йому, продовжили власну молодість. Він був зацілований їхньою увагою, старалися йому віддати всю любов, якою обділили старших. Однак із ним не панькалися, не потурали забаганкам, а привчали до життя. Він був мізинчиком, але не мазунчиком.

Усіма засобами спонукали до боротьби за життя. Рибальські на все життя запам’ятають той доленосний ранок, коли малий потрапив у лікарню. Відтоді все ділили на «до» й «після».

До... На малюка очікували по-особливому. Богдан оберігав Марію, допомагав, як міг. Дев’ять місяців були найщасливішим очікуванням народження сина. Хлопчик появився на світ життєусміхненим. Спав наопомагав, як міг. Дев’ять місяців були найщасливішим очікуванням народження сина. Хлопчик появився на світ життєусміхненим. Спав на матрацику, наповненому соломою, бо в родині дотримувалися традиції й вірили, що «хто на соломі спав, той і здоров’я мав». Щоранку прокидаючись, живив рідних неймовірною посмішкою, потягувався смаковито і простягав рученята до матусі, яка, здавалося, тільки й очікувала на його пробудження. З нього розпочинався день у родині, ним і закінчувалися всі радісні миттєвості.

Дивуватися почав рано. Йому подобалося, коли татусь брав на руки, підносив до м’яча, який висів у сітці в сінях, а потім, допомагаючи малюкові ловити світовідчуття, розгойдував його. Вигукуючи захоплення, син поринав у таку круговерть і забував про все на світі. Відволікти могла тільки пляшечка з компотом, який став для нього улюбленим напоєм, а матуся завжди старалася вчасно її подати.

Подобалося, коли Люба, найстарша сестра-фортеп’яністка, приїжджаючи з гастролей, сідала за інструмент і він оживав чорно-білими клавішами…

Як тільки зробив перші кроки, то вся увага зосередилася на шафі, яка була родинним свідком усіх здобутків. Кубки, медалі, значки – результати перемог Віри й Надії, сестер-близнят, які з п’ятирічного віку танцювали у клубі «Грація». Містилися відзнаки Ярини, наймолодшої з сестер, яку в родині називали «дивогімнасткою». Їх у неї було не так багато, як у «танцівниць», однак, дівчина досягла значних результатів і стала майстринею спорту.

Богданчик, бо даний Богом, ще не переймався своїм майбуттям, а ось батько, Богдан старший, плекав надію, що син продовжить династію військових. Гартувалися тіло й душа хлопця. Він на ходу сприймав батьківську науку. До трьох років знав абетку, читав, рахував. Спілкування з ним було справжньою насолодою. В дитячому садочку мав неперевершений авторитет і заслужено отримав прізвисько Всезнайчик.