Розділ 6. Алін

Я стою перед Софі в коридорі і зчитую з її лиця легкий подив змішаний з розгубленістю від нашої зустрічі. Я й сам не очікував спіймати її за переслідуванням якогось хлопчиська. Ден попереджав, що вона шалена, але я не думав, що настільки. Поки дівчина оговтувалась від зіткнення, я мимоволі оцінив її зовнішній вигляд. На ній була облягаюча футболка поло білосніжного кольору і світло сині baggy джинси. Каштанове волосся було трохи заплутаним і спадало по її плечам легкими хвилями, а щоки набули легкого рожевого відтінку через пробіжку. Вона перевела свій погляд мені за спину і я автоматично подивився назад. Із за дверей, в кінці коридору, визирнув той самий малий і помахав їй телефоном. Я зробив висновки, що то був її телефон. Не знаю чому, у мене виникло раптове бажання допомогти дівчині.

-  Льош, підійди сюди - покликав я хлопця. Він насторожено підійшов і ми обмінялись рукостисканням. 

-  Чувак, будь другом, поверни телефон його власниці - я кивнув в бік Софі, яка з цікавістю спостерігала за цією картиною.

-  А на мотику мене прокатаєш? - прищурився малий

-  От виконаєш те, що прошу, і побачимо. Хто знає, може і покатаю - сказав я, нічого не обіцяючи наперед. Він перевів погляд на Софі і обережно повернув їй гаджет. 

-  Лади - зітхнув він і за мить зник, десь, в натовпі коридору.

-  Не обов’язково було це робити. Я тебе не просила - сказала вона.

-  Припустимо, що я так вибачився за те, що ледь тебе не збив, хоча ти теж була причетна до тієї ситуації - в думках я,  ще додав, що навіть більше за мене. Тим часом на фоні моїх слів почувся дзвоник на урок, що повернув мене на землю. Тож я попрощався і пішов по своїх справах. Я й забув, що до зустрічі з нею, направлявся в кабінет директора. Сказали, що це з питання мого вступу. За хвилину я був там, постукав, а потім увійшов. Кабінет був досить маленького розміру, із довгим столом для переговорів по центру якого, було місце директора. Позаду нього було розташоване вікно, прикрите жалюзями, крізь які, пробивало сонце. А справа від вікна, в кутку, була шафа, де лежали безліч папок з документами. На стінах висіли різні грамоти і подяки, а навпроти столу, на стіні був прикріплений телевізор. Сам кабінет був в світлих ванільних тонах. У своєму кріслі сидів сам директор - високий, постарший чоловік худощавої будови тіла, з сивиною на голові. Він був одягнений в сірий класичний костюм. Я вже був тут разом із батьками, коли підписував заяви про вступ, тому директор зустрів мене широкою, привітною усмішкою. Він не став тягнути час і перейшов одразу до справи. Виявилось, що було дві причини, по яким я був потрібен. Перша заключалась в тому, що в Каліфорнії були не всі предмети, які вивчають тут. Там більша увага приділялась майбутній професії і ти міг вибирати предмети, по своєму напрямку. Тай взагалі, в деяких моментах програма між країнами сильно відрізняється. Взяти той самий американський футбол. В Каліфорнії я був капітаном команди по футболу, а коли почув, що тут він взагалі не популярний, був розчарований м'яко кажучи. Але зараз у мене були проблеми посерйозніше футболу. Директор сказав, що мене можуть звільнити з англійської і математики, оскільки програма по якій я вчився йшла сильно вперед, і по результатам, які їм надійшли з попередньої школи, нічому новому мене вже не навчать. Я мав би радіти, що зможу їх прогулювати, але натомість мені доведеться витрачати весь свій час на підготовку до предметів, які є в українській програмі, і здати їх екстерном. З такими як українська мова явно буде важко, враховуючи, що я стикнувся з деякими проблемами в спілкуванні, після переїзду. Я прожив там десять років, і мусив кидати все бо батьки вирішили, що мені буде корисно бачити всі етапи розбудови проекту. Причиною такого швидкого переїзду стало те що, батько розробив проект сучасного грандіозного курорту і підписав контракт про його розбудову в Україні. Це був абсолютно новий стартап, тому мій батько вирішив, що керувати усім на місці буде значно легше. А ще, я зрозумів із розмови, що директор був прекрасно усвідомлений нашим становищем і явно хотів підмазатись. Він сказав, цитую: “Твій батько попросив, щоб у тебе був індивідуальний підхід, і ми готові піти тобі на зустріч”. Не важко здогадатись, чому таке особливе ставлення саме до мене. Я вже звик, завжди бути в тіні батька, тому не здивувався такій щедрості. Після я відправився на уроки…

Було близько п’ятнадцятої години дня коли ми з Сашею і Деном вийшли із школи. На парковці біля мого Kawasaki скупчились якісь діти і по черзі фоткались.

-  Опа, фанати зачекались - сказав Ден.

-  Чувак, я б боявся його так залишати, хто його знає, що людям в голову прийде - висказався Саша.

-  Та кому треба ці проблеми - задумчиво сказав я.

-  Ти норм взагалі? Як тобі перший день? - помітив мою зміну в настрої Ден.

-  Та так, змучився чесно кажучи - відповів я.

-  То покатушки на сьогодні відміняються? - запитав Ден.

-  Не знаю. Я ще навіть речі не всі розібрав - пожав плечима я.

-  Зрозумів. Ну дай знати, якщо треба допомогти поскладати трусіля - почали сміятись хлопці.

-  Ха-ха, давайте хлопці - ми зробили наші прощальні хлопки руками і я пішов до свого байка.

Я ще деякий час катався кругами по місту перед тим, як поїхати додому. А коли під’їхав, ворота переді мною висунулись і я проїхав по доріжці, прямо в гараж. Я не був здивований вибором батьків коли вперше побачив будинок. Він був чимось схожий на той, в якому ми жили в Каліфорнії, але розмірами поступався попередньому. Мене радувало те, що мені виділили окремий гараж для байка, в підвалі. І я, довго не думаючи, облаштував там власний простір, де планував в майбутньому зависати з друзями. Там вже поставили диван і плейстейшн, а в кутку біля виходу був міні спортзал з настінними турніками, і деякими гантелями. Я піднявся по сходам, з підвалу в будинок і опинився в коридорі, біля входу. Мені потрібно було нарешті розібрати речі після переїзду, але я почув з кухні обривки розмови батьків і схоже, по запаху, мама готувала вечерю. Мій батько з’явився в дверному прорізі і сказав: