Розділ 5. Софі

Я просто не вірю, що це зараз відбувається. Вітер не просто б'є в обличчя - він намагається витиснути повітря з моїх легень. Алін витискає з байку все можливе, злітаючи на крилах ночі. Алкоголь бурлить в моїх венах разом з дозою адреналіну. На щастя у нього був запасний шолом, бо мене б просквозило з такою швидкістю. Дивно, але саме зараз я відчуваю себе вільною. Можливо це все через ту текілу, бо ця ситуація для моєї тверезої версії - просто нічний кошмар. Я вчепилася в хлопця так міцно, що могла добре відчути, як напрягаються м’язи його пресу, поки ми мчали по нічному місту. Коли я зрозуміла, що це був не найбезпечніший варіант, щоб доїхати додому, було вже запізно. А повертаючись до нашої першої зустрічі - так взагалі. Але як я вже сказала, я відчувала все крім страху.

В мою голову навіть почали закрадатись думки про те, що Алін має досить гарну зовнішність, я б сказала навіть занадто. Ну він безперечно красунчик. Але, я одразу прогнала ці невластиві мені думки і подумки, звинуватила у всьому ту ром колу. 

Ми зупинились і опинились біля мого дому.

- Звідки ти знаєш де я живу? - насторожено спитала я. Він кинув на мене дивний погляд, з ноткою насмішки.

- Тут живе мій найкращий друг, і не зважаючи на те, що і ти теж - він закотив очі -  дивно було б не знати, хіба ні? - він питально підняв брову.

-  О, я і забула про це - ніяково промовила я.

- Схоже, алкоголь погано на тебе впливає, Оленятко. Як можна забути про свого брата? Мм? - він сперся на свій мотоцикл і з легкою посмішкою спостерігав за мною.

-  Як ти можеш мене судити? Ти ж мене не знаєш. І звідки ти взявся взагалі? Я про тебе раніше взагалі не чула.

-  А не забагато питань за один раз? Виглядає так, ніби ти хочеш познайомитись зі мною ближче, Оленятко - я не повірила своїм вухам, підійшла ближче до нього і його вираз обличчя раптом став серйозним.

-  Хіба, що в твоїх мріях Алін Романов. І не смій мене більше так називати - звузила очі я.

-  А то, що? - глузливо запитав він. 

-  А то скажу Дену, що ти розпускав руки - сказала я невинно кліпаючи віями. Почувся звук вхідного повідомлення і Алін відволікся на щось в телефоні, після чого, байдуже подивився на мене і сказав:

-  Напишеш братові, що ти вдома - надів шолом і сів на мотоцикл - Бувай, Сонь - сказав на прощання і рвонув залишаючи за собою тільки дим і затихающий звук мотору.

Я повернулась і направилась додому. Так і не зрозуміла, що це було зараз? Ну він і мудак, якщо чесно. На сьогодні явно досить пригод. А завтра, ще й на роботу після уроків. Я увійшла в будинок і побачила маму у вітальні. Вона лежала на дивані і дивилась серіал, накрившись пледом. На її лиці читалась втома. Вона була в домашніх піжамних штанах і звичайній футболці, але навіть зараз від неї віяло жіночністю. Наша мама - Ксенія Яворська завжди була красивою і її ніколи не обділяли увагою чоловіки. Через це вона часто ставала жертвою татової ревності. Своє каштанове волосся довжиною до плеч вона заколола на голові. Її погляд був виразним, досить великі очі блакитного кольору виглядали з-під повік. На щоках промальовувались чітко окреслені вилиці. Вона любила бути в русі, як я, тому у неї не було проблем з фігурою. Взалалі я була її точною копією. Єдине, що додавало їй віку - це досить помітні зморшки на обличчі. Але, це не заважало їй і зараз мати шанувальників. От тільки я не думаю, що їй це було потрібно, хоча ми були б не проти, якщо це хороша людина. Мама вперше за довгий час відчула свободу і насолоджувалась нею.

-  Ти чого не спиш так пізно? - вже наближалась перша година ночі.

-  Та не спалось мені. Вирішила вас дочекатись. Чекай, ти що напилась?

Ой.

-  Мам, ну я трішечки.

-  Сонь, ну ти ж ще неповнолітня - вона повисила голос - І куди твій брат дивився? Доречі де Ден?

-  Він трішки там затримався. Ну не треба зриватись на ньому, він взагалі не дозволив мені піти.

-  Тоді тут питання до вас, юна леді. І з ким ти приїхала? Я чула звук мотору, думала, що це Ден.

-  Мам, вже пізно, давай обсудимо завтра? - сказала я втомленим тоном.

-  Ну давай, буду чекати з нетерпінням - змилувалась вона, і я в спокійному стані, дісталась свого ліжка.

***

Я прокинулась від дзвінка будильника наступного ранку. Одразу після пробудження стало зрозуміло, що вчора був перебір. Нестерпна головна біль не покидала мене, поки я не випила таблетку. Нічка в мене теж була своєрідна. Напевно тому, зараз, я відчувала себе краще. Я не рахувала скільки часу провела біля унітазу. На щастя, на другому поверсі, є ще одна ванна кімната, якраз біля моєї. Можу сказати, що урок з цієї ситуації, я винесла. Підійшовши до вікна, я розкрила штори кофейного кольору, і впустила перші відблиски сонячного тепла в кімнату. З вулиці проникав запах роси і ранкова прохолода, що освіжали повітря в кімнаті, а ранковий спів пташок, робив цей ранок, по особливому атмосферним, і щоб зробити його ще кращим, я ввімкнула  улюблену музику, щоб прикрасити свої збори. Коли я спустилась по сходам, і пішла заварювати собі каву, мені все ж таки довелось розказати мамі про вчорашні події. Звичайно не всі. Я трішки не договорила про вчорашню “аварію” і сказала, що мене привіз додому друг Денчика. Хоча, по факту… це ж так і є. Ну і вона мене пробачила, за вчорашню тусу. Насправді, мама ніколи сильно нас не карала, за щось. Могла там почитати нотації, але, щоб бити, такого точно не було. І ми її сильно любимо, тож засмучувати її не хочеться. Вона розуміє, що у нас такий вік і дозволяє нам гуляти, але в рамках розумного, звичайно.