Розділ 4. Евеліна

Секунду назад я відривалась з Софі на танцполі, а зараз спостерігаю як той мотоцикліст, ім’я якого я забула, буквально тягне її в бік виходу. На секунду я подумала, що варто було б піти за ними і хоча б здалеку перевірити, що все в порядку. Але вони вже дорослі і я надіюсь не повбивають одне одного. Насправді я, як людина, яка полюбляє читати романи, можу сказати, що сьогоднішня ситуація була схожа на сцену із роману. І я знаю, що це геть не романтично, що хтось міг поранитись, або ще гірше. Я все розумію. Це життя. Але між ними явно щось є, хоча тут скоріше протилежне любові. У будь якому випадку, схоже Софі сюди вже не повернеться. Я написала їй, але вона не відповіла. Зараз я сиджу на лавці, на терасі що біля головного входу. Навколо тихо, тільки баси відлунням проходять по м’якому газоні, вкритому краплинками вечірньої роси, в якій відбивається мерехтінням зоряне сяйво. Година  давно перевалила за одинадцяту, а я все ще тут. І чого ж ти не підеш додому? Спитаєте ви мене. А тому що, ми з Деном домовились їхати разом… Відповім я. А він напевно і забув про це і зараз з кимось іншим. Не буду сперечатись, можна поїхати одній і це буде правильно. Бо головою я прекрасно розумію, що з ним у мене мізерні шанси, і потрібно рухатись далі. І я б так і зробила, але ніяк не можу забути той вечір останнього літнього дня, і той тупий спір. А мене вибрали в ролі “жертви”, хоча я і не пручалась.

 Справа в тому, що мені охреніти, як сподобалось із ним кататись. Він їхав дуже обережно, оминаючи кожну вибоїну на дорозі, так ніби я була найціннішим скарбом. Подавав руку, щоб допомогти мені злізти і залізти. Сказав мені триматись за нього і не відпускати. Дивився на мене своїми очима кольору грозового неба і це був тільки наш з ним момент. І я насолоджувалась, кожною секундою, як дозою. От скажіть чому я така дура? Мені справді треба озирнутись, навколо купу хлопців. Тай хіба діло в них? Я повернулась і через вікно будинку знайшла очима знайому фігуру. Він сидів у вітальні із тією ж дівчиною, з якою я їх бачила раніше. Блондинка з довгим волоссям, короткими джинсовими шортами і топом з відкритими плечима, на яких розмістилась рука Дена. В області грудної клітки, щось незнайомо запекло. Може, досить вже принижуватись перед ним? 

З боку виходу відкрились двері, я повернула голову а там стояв Саша.

-  Ти хіба не поїхала з Софою? - здивовано запитав.

-  Її украли прямо в мене з під носу - усміхнулась я. Він підійшов і розмістився біля мене на лавці.

-  А чим ти тут займаєшся? - він подивився туди, де секунду назад був мій погляд.

-  Хіба не зрозуміло? - відвела я погляд.

-  Ну от я наприклад не розумію - в його голосі відчувалося легке алкогольне сп'яніння - чого шикарні дівчата завжди сохнуть по якимось ідіотам.

- Ну не кажи про всіх. Буває, що відповідають взаємністю.

-  Якщо, все життя надіятись, що хтось там тобою нарешті зацікавиться, можеш так і не дочекатись - поєднання його голосу і музики заповняли тишу вечора.

-  Легко тобі сказати. Думаєш так легко забути людину з якою тісно знайомий з дитинства? Скільки я себе пам'ятаю, він мені подобається.

-  Ну для початку можеш озирнутись навколо. Можливо помітиш когось, хто може дати тобі щось більше, ніж недоспілкування - загадково сказав хлопець.

-  Ти маєш когось певного на думці? - він проігнорив моє питання і заглянув в телефон, після чого піднявся і сказав: 

-  Таксі приїхало, хочеш завеземо тебе додому - промовив він.

Я, не повертаючись, погодилась.