Розділ 3. Софі

Коли ми приїхали за адресою, де мала проходити та сама вечірка, я округлила очі від побачених масштабів. Це був загородній будинок просто неземної краси і розкоші, побудований в сучасному стилі, де використовувались монохромні відтінки, з великими панорамними вікнами, заглядаючи в них можна було зрозуміти, що вечірка в самому розпалі. Територія будинку була закрита за двометровим парканом. Це був елітний заміський район тому з обох боків дороги височіли дорогі будинки. Територія перед домом була прикрашена туями та доглянутим газоном, а на в’їзді стелилася плитка.  Ми з Елею вийшли із таксі і оглянулись. В цьому районі я не бувала. По краям було припарковано кілька машин, напевно тих хто приїхав на вечірку. Хвіртка була зачинена, напевно тому, що сюди впускали тільки своїх. Я дістала телефон і набрала номер Саші, слухала гудки, але він так і не взяв трубку, напевно через гучну музику і гул басів які доносились аж сюди. Я набрала ще кілька раз, але нічого.

- Ну і де він коли так потрібен? - склала руки на грудях Еля. Сьогодні на ній була укорочена чорна сукня на бретельках, яка щільно облягала її тендітне тіло, і червоні босоніжки на маленькому каблуці, волосся вона розпустила і частину заколола маленьким крабиком. Яка ж все таки красива у мене подруга. Мій брат її явно не заслужив. Ми збирались у Елі тому вона позичила мені деякі свої речі бо параметри у нас схожі. Я обрала чорний мереживний корсет, а на низ одягнула звичайні укорочені джинсові шорти чорного кольору і білі кеди бо планувала танцювати, тай взагалі я хейтер каблуків. Бо я в них ходжу, як корова на льоду, а що вже казати про танці. Із прикрас я взяла у Елі наручний годинник і срібний ланцюжок, і накрутила локони на волосся. Ті хто мене не знає могли подумати, що я по статусу належу до вищого товариства. 

-  Ну блііін - прохникала я - не хочеться Дену дзвонити.

-  Треба було йому сказати - зітхнула вона - і що будемо робити? - в цей момент у Елі задзвонив телефон. Це була її мама, тому вона відійшла на хвилинку. А я прийнялась далі наярювати Саші, і о чудо! Він нарешті взяв слухавку.

-  Де ти ходиш? Тут зачинено - розгнівано сказала я.

- Зачинено? Дивно - сказав він. І ще щось говорив, але моя увага була направлена в бік яскравого світла, що осліпляло і рухалось прямо на мене, а від звуку мотору, який ставав все гучнішим з кожною секундою, я зрозуміла, що вже пізно, тому від страху я просто заклякла, а тим часом Саша досі щось розповідав на іншому боці слухавки. Все, що мені залишалось зробити - це виставити вперед зігнуті руки і прикриваючись ними я закрила очі. Через секунду я почула, як звук пронісся повз мене і різкий звук гальмування шин. Розплющивши очі я повернулася і побачила мотоцикліста в шоломі, який об’їхав мене і ледь не в’їхав у чийсь Nissan з іншого боку дороги. Не знаю чого я нічого не зробила, хоча могла. Це було дуже тупо з мого боку. До мене підбігла Еля, щоб впевнитись, що я ціла.

-  Соф, що це було? Чого ти не відійшла? - почала вона.

-  У мене те ж питання - почувся збоку чоловічий голос - Тобі пощастило, що я тебе не збив, або не розбився сам - сказав хлопець в шоломі. У мене перехопило подих від його нахабності.

Придурок.

-  Ти летів, як ненормальний! Звідки ти взявся взагалі? - прокричала я, все ще усвідомлюючи, що могло статись.

Брама відкрилась і звідти вийшов Саша.

-  Що тут за шум? - підійшов він.

-  Софі ледь не збили - сказала Еля.

-  Та вона стояла посеред дороги як вкопана - роздратовано сказав мотоцикліст і зняв шолом. Я одразу звернула увагу на кучеряву шевелюру темно каштанового кольору. Кучері легенько спадали на темні, як  нічне небо очі. В сутінках вирізнявся його бронзовий, загорілий колір шкіри. Він був одягнений в звичайні блакитні джинси і білу футболку.

-  Які люди - сказав Саша і підійшов, щоб потиснути руку хлопцю. Я зауважила, що він був трохи вищий за мого друга. Я вже нічого не розумію.

-  Стоп, ви знайомі? - спитала я. Дві пари очей повернулись на мене.

-  Це Алін Романов - наш колишній - новий однокласник.

-  О… - тільки і змогла промовити я. Мені згадалася почута розмова в туалеті і все стало на свої місця. Це той чувак, про якого говорили дівчата.

-  А це-Софі - сестра Денчика - представив мене Саша.

-  Уже знайомі - кинув на мене важкий погляд Алін. Щоб порушити нервову тишу, Саша сказав:

-  Ідемо привітаєшся з пацанами - і вони забувши про нас, зникли за залізною хвірткою.

-  Оце так початок вечора - задумчиво прошепотіла Еля і покрокувала за ними. Хто ж знав, що це - ще далеко не всі сюрпризи, які нам підготувала ця ніч…

        Всередині лунала гучна музика, ми помалу проходили у вітальню, справа від мене біля стіни цілувалася якась парочка. ФУ! Подумала я. Вітальня була великою, з величезним диваном, телевізором як чотири моїх, і поєднаною з кухнею де влаштували бар. Важко було роздивитись деталі через приглушене світло, а в деяких місцях спалахували різнокольорові вогні, як в клубах. Тут навіть був діджей. Він розставив свою апаратуру біля виходу на задній двір і щось там міксував. Повсюду були люди, одягнені в дорогий одяг, і не тільки шкільного віку. Були і старші, як наприклад компанія, що сиділа на дивані у вітальні. Кілька хлопців і дівчат курили кальян.. або, щось сильніше. Хлопці були покриті татуюваннями, а дівчата одягнені занадто відверто. І таких тут було багато. В повітрі пахло алкоголем, танцюючими тілами, дорогі парфуми і кальян змішались в один нудотний запах. Але мені було до одного місця. Я розуміла, що мені зараз же потрібно випити. Зайшовши на кухню, стикнулась з кількома незнайомими людьми і прийнялась роздивлятись різноманіття напоїв. Вибрала банку якогось пива і відсьорбнула напій.