Розділ 1. Софі

Як скоро йде час… Лише вчора був перший літній день, а сьогодні я збираю сумку до школи. Не передати словами наскільки шикарним було це літо. Буквально найкращим в моєму житті. Я кілька тижнів гостювала у бабусі в селі. Подалі від усієї цієї міської метушні. Тусовалась там літніми вечорами з новими друзями. Але як би там сумно не було, це мій останній шкільний рік і він має пройти незабутньо.

Давайте розкажу про себе. Як ви вже напевно зрозуміли я звичайна собі дев’ятикласниця. Моя сім'я наразі складається з мене, старшого брата Дена і нашої мами. Донедавна, ще був тато. Якщо його можна було так назвати… Якщо коротко він просто не дуже хороша людина і мамі пощастило, що вона пішла від нього. Він просто отруював наше життя своїм існуванням. І діло не в тому, що ми його не підтримували. Ми зробили все, що могли, щоб допомогти йому але він очевидно цього не цінував і обрав свою залежність на зміну нашій турботі. Тож забули. Зараз його нема і все потроху налагоджується. Звичайно ми не можемо дозволити собі поїздки на море чи люксові бренди. Мама і так старається з усіх сил забезпечити нас і працює без вихідних, а інколи і вночі. Прозвучало дивно. Справа в тому що вона лікар в Центральній лікарні нашого містечка. І інколи їй доводиться залишатись на нічну зміну. Ми з Деном насправді уже звикли. Ден навчається в тій же школ,і що і я в 11 класі. І частіше всього десь пропадає з друзями до пізна. А я часто зависаю з своєю компанією. Їх не багато, але я в них впевнена. Серед них кілька моїх однокласниць і моя найкраща подруга - Еля. Невисока зростом, мініатюрна шатенка з бронзовим відтінком шкіри, карими очима і веснянками на щоках. Характер у неї кращий ніж у мене. Вона типовий інтроверт. Обожнює читати романи і проводити час за фільмами чи малюванням. При цьому вона не зануда. Інакше я б з нею не спілкувалась. Вона найдобріша з тих кого я знаю, може заплакати від відео з бездомним цуценям  чи стареньким дідусем. І радіє коли бачить прояви любові і людяності в цьому буденному світі. Вона уміє підтримати в нелегкий час і завжди поруч коли мені потрібна допомога. Коли в молодших класах, моє життя в школі явно не було раєм, мене могли закрити в туалеті чи виставити мої фотографії на сайт школи. На щастя, зараз все спокійно. Вона допомогла мені не наробити невиправних помилок. Тому, ця дружба цінна для мене. 

А що на рахунок мене? Не можу сказати щось погане про зовнішність. Тому що за ці кілька років я значно змінилась в кращу сторону. Зникли дитячі риси обличчя і я стала більше схожою на дівчину. Я підходжу до дзеркала на моєму туалетному столику і починаю оглядати себе. Зелені, добре виражені очі виглядають з під передніх прядок, довге каштанове волосся по пояс, з яким мені доводиться нелегко. Ви знали скільки потрібно догляду, щоби воно якось виглядало? Жах. Але гарно, тут не посперечаєшся. Сьогодні на мені короткі джинсові шорти і звичайна оверсайз футболка. Хоча завтра осінь, але літо, ще дарує залишки тепла і треба ними як слід насолодитися. Тому на сьогодні у мене уже є деякі плани. Одяг ховає моє атлетичне тіло, зростом півтори метри. Так уже сталось, що спорт я люблю. Катаюсь на велосипеді, до речі того літа брала участь у вело - заїзді. А також з п’ятого класу я доєдналась до шкільного волейбольного гуртка, можу і в футбол навіть зіграти, головне щоб в приємній компанії. І по моїй фігурі - це одразу зрозуміло. Десь в купі речей на ліжку раптово задзвонив телефон. Це мама.

- Алло - взяла я трубку.

- Сонце, у мене мало часу на розмови, я просто хотіла попередити, щоб ви мене не чекали, бо плани раптово змінились і я мушу залишитись тут - сумно зітхнула вона - буду зранку ледь жива, так що вважайте, що мене нема.

- Мммм так шкода, я думала проведемо сьогоднішній вечір разом…ну окей тоді розберемось самі.

- Поїдеш зранку з Деном, я вже поговорила з ним. Вечерю розігрійте, або в такому випадку, можете замовити доставку. 

- Ага, тоді я покличу Елю на ночівлю. Тримайся там - по той бік телефону почалась якась метушня.

- Супер, веселіться а я маю бігти, цілую.

Що ж, раз така справа я шукаю чат з Елею, і довго не думаючи пишу їй з пропозицією ночівлі. І через кілька годин вона уже стоїть у мене на порозі. Жаль, що так вийшло у мами. Ми давно уже не проводили час разом в колі сім’ї, а зараз взагалі не знаю коли вийде. 

-  Ну привіт, не очікувала, що сьогодні будеш тут? - усміхаюсь я на всі свої тридцять два.

-  Привітик, і в думках не було - заходить вона.

-  Почувайся як вдома, можемо щось замовити, якщо хочеш.

-  Мені без різниці, якщо чесно, але може ти хочеш…

-  Давай замовлю, а ти влаштовуйся.

***

На кухні я застаю, Елю і Дена, вони про щось розмовляли. 

-  О ти вже приїхав. Як покатався? 

-  Непогано. Зробили останній літній заїзд і я додому поїхав - промовив він набираючи воду з крану.

-  Як бачиш у мене гості.

-  Та Еля тут уже як своя - підколов він Елю і я помітила, що вона почервоніла, але вдало це приховала прикривши обличчя телефоном і зробила серйозний вигляд. В душі я усміхнулась від цієї ситуації. Справа в тому, що ще з сьомого класу( а тоді Ден був у дев'ятому ) у Елі виникли змішані почуття до мого брата і звичайно я в курсі. Інколи мені здається, що в курсі всі крім мого брата. Еля просто занадто сором'язлива в цьому плані. Так склалось, що вони часто пересікаються і обидва уже звикли до компанії один одного. А моєму братцю здається і так добре. Він користується популярністю в школі і навіть я не в курсі, про кожну його дівчину. Я пропонувала їй свою поміч з цим, але вона відмовлялась. Хоча я не хочу, щоб потім він розбив їй серце. Тож, я вирішила, що буду просто спостерігати за розвитком подій. Та це не означає, що я не можу вставляти двозначні фразочки, щоб порофлити з них. Елен офіційно мій улюблений шип.