Розділ 39

Амелія

Ми з Даніелем знаходимося біля туалетів, адже мені потрібно було вмитися, щоб прийти до тями.

Я досі не можу в це повірити.

Як він тут опинився?

— Все гаразд? — запитує він, тримаючи в руках моє волосся.

— Так, — відповідаю майже пошепки.

— Амеліє! — чую голос Руслана і обертаюся на звук.

Можливо, хоч він мені пояснить у чому тут справа.

Руслан відчиняє двері і полегшено зітхає, бачучи мене в цілком нормальному стані.

Для мене це теж дивно, що я ще не заплакала.

— Ти в нормі? — запитує друг.

Я киваю.

— Чому Андрій тут?

— Я не знав, Амеліє, що він тут буде. Анна сказала, що це її хороший знайомий.

— Хороший? — з якимось нервовим смішком перепитую я.

— Я хотів прямо там натовкти йому пику. Серйозно. Але мене стримало те, що я не хотів псувати Анні вечір.

— Не варто заради мене цього робити. Я впораюсь.

Руслан йде, залишаючи нас з Даніелем.

— Може поїдемо до готелю?

— Ні. Я не залишу весілля мого найкращого друга через якогось виродка, — відповідаю, витираючи руки в серветки.

— Руслан зрозуміє, Амеліє. Я не впевнений, що тобі варто залишатись.

— Все буде гаразд. Ходімо.
 

Даніель

Ми повернулися разом з Амелією до зали, де деякі гості вже їхали додому. Більшість сиділа за столом, і тільки дехто з молоді досі танцював під треки діджея.

Амелія та я пішли до столу. Я намагався бути весь час поруч, щоб цей покидьок точно не зміг до неї підійти.

Один вечір.

І все буде, як раніше.

Коли настала черга для ще одного повільного танцю, я передав Амелію в руки Руслана, доки сам пішов на пошуки Тома. Я певен у тому, що він знає про присутність Андрія на весіллі, але мусив переконатися у цьому особисто.

— Томе! — кричу йому, коли знаходжу на вулиці.

Він залишає свою дружину поруч з гостями і йде до мене.

— Що сталося?

— Андрій тут. Амелія не може місця собі знайти. Вона запевняє, що все гаразд, але я бачу, як її очі бігають по приміщенню у пошуках загрози.

— Трясця, — лається він і повертається до дружини. — Алісо, повертайся в зал і чекай на мене за столом. Не розмовляй з незнайомими людьми. А краще взагалі сядь поруч з Анною.

— Томе, що сталося? — запитує схвильована дівчина.

— Все гаразд. Я пізніше тобі поясню.

Ми проводжаємо Алісу до зали і я шукаю Амелію, щоб переконатися, що вона в порядку. Але я знаходжу Руслана самого. Без неї.

— Трясця твоїй матері, Руслане, де моя сестра? — гарчить хлопець.

— Пішла в туалет. Я що, мав з нею сидіти в кабінці?

— Бовдур! Постояв би хоч біля входу.

— Я тільки-но повернувся, щоб сказати Анні про ситуацію. За хвилину нічого не станеться, я вже повертався туди.

— Цьому шмаркачу і хвилини вистачить, — промовив Том і обернувся до мене. — Треба швидко знайти Амелію.

Я кивнув і першим пішов на пошуки Амелії. Щойно ми вийшли до коридору, то побачили її, притиснутою до стіни, і Андрія, що стояв впритул до неї.

Боже, в неї такий наляканий вигляд.

Ми з Томом зреагували перші. Я відштовнув покидька і розбив йому носа, після чого одразу ж закутав Амелію у свої обійми. Том схопив Андрія, доки Руслан викликав поліцію.

Такого весілля в моєму житті точно не було.

— Тихіше, — промовив я, гладячи Амелію по голові. — Тихо, сонце. Все добре. Я тут.

— Даніель, — розгублено промовила вона і міцно схопила пальчиками мій піджак. — Я так злякалася...

— Тихіше. Все добре. Я обіцяв, що ти не постраждаєш. Я дотримаюся обіцянки.

— Відвези її звідси, — звернувся до мене Том.

— А що з цим робити? — запитався я, киваючи в бік Андрія.

— З ним розбереться поліція.

Я, продовжуючи однією рукою обіймати дівчину за плечі, пішов на вулицю, де спіймав таксі. Ми поїхали до готелю. Я ні на секунду не відпускав Амелію, обіймаючи її і шепочучи слова підтримки.

Моя сильна дівчинка.

Амелія

З допомогою Даніеля я зняла сукню і перевдягнулася в його футболку. В мене майже не було сил на щось, тому він вклав мене в ліжко.

— Тобі потрібно заснути, — тихо промовив він, вкриваючи мене ковдрою. — Я буду за дверима, якщо тобі щось буде потрібно.

— Ні, не йди, — різко промовляю я. — Будь ласка. Залишся зі мною.

Він киває, знімає одяг, знаходить в сусідній кімнаті свої шорти та повертається до мене, лягаючи поруч під ковдру. Я притискаюся до нього, шукаючи тепла та підтримки, яких мені так бракувало весь цей час.

— Все добре? — тихо запитує він, обіймаючи.

— Так, — відповідаю, сильніше притискаючись. — Я кохаю тебе, Даніель.

— Я теж тебе кохаю, моє сонечко посеред шторму, — шепоче він, цілуючи мене в чоло.

Його поцілунки опускаються нижче, до моїх губ. Він цілує мене так болісно, так кохаючи...

— Пробач мені, Амеліє, — звертається він до мене. — Ми зможемо все повернути як було? 

Я киваю йому, ховаючи обличчя, і посміхаюся.

Нарешті все стало на свої місця.

Пів року по тому

Я прокидаюся на плечі Даніеля, розглядаючи кімнату в його будинку. Сонце ще навіть не почало вставати, але сон вже покинув мене.

Я залишила поцілунок його на оголених грудях і притиснулася міцніше до нього, не в змозі повірити, що між нами нарешті все добре.

Мія та Маркус одружилися. Подруга з сином переїхали до його будинку. Анна та Руслан чекали дитину. Том та Аліса чекали на появу доньки, яка от-от має народитися.

А Даніель та я просто плили за течією, не поспішаючи нікуди.

— Чому ти не спиш? — запитує хлопець, проводячи пальцем по моєму оголеному хребту, чим викликав табун мурашок.

— Не хочу, — відповідаю, отримуючи його обійми у відповідь.

— В мене є ідея, — тихо промовляє він і встає з ліжка. — Ходімо.