Розділ 38

Амелія

Прокинувшись вранці, я помітила, що Даніель ще спить, тому не стала його будити і пішла до кухні, де сиділа бабуся та мої батьки.

— Доброго ранку, Амеліє, —посміхнулася мама. — Даніель ще спить?

— Доброго ранку. Так.

— Можеш нам допомогти зі сніданком? Ми хочемо поснідати в альтанці.

— Так, звичайно.

Я допомагаю мамі завершити готувати сніданок, а потім, коли вони відносять все до альтанки, йду будити Даніеля. Сніданок краще їсти, коли він ще теплий.

Заходжу до кімнати і бачу, що він досі лежить в ліжку. Я підходжу до нього і сідаю поруч, забираючи пасма волосся з його чола.

— Даніель, — шепочу, торкаючись його плеча. — Даніель, прокидайся.

Він надто різко встає, тягне мене за руку і я опиняюся під ним. Його руки знаходяться по обидва боки від моєї голови. Його коліно опиняється між моїми ногами. Він важко і злякано дихає, але, побачивши мене, починає заспокоюватися.

— Пробач... — промовляє. — Я не хотів тебе налякати. Мені снився кошмар і я...

Він мовчить, після чого лягає на мене і ховає своє обличчя біля моєї шиї, легко лоскочучи її своїм диханням та неголеною борідкою.

—Даніель?

Він мовчить, обіймаючи мене, і зітхає.

— Дай мені дві хвилинки. Просто побудь тут. Зі мною.

Я обіймаю його і відчуваю, як його обійми стають міцніше, а шкіра на моїй шиї стає вологою.

Господи, він плаче?

— Даніель?

Я хочу поглянути на нього, але він лише міцніше притискається до мене.

— Я не хочу, щоб ти це бачила. Будь ласка. Давай просто обійматись, без зайвих слів.

Що з ним коїться?

Йому боляче?

Невже кошмар так сильно вплинув на нього?

Ми деякий час мовчимо. Просто лежимо в теплих обіймах, думаючи про своє. З часом Даніель заспокоюється і встає з ліжка, подаючи мені руку.

— Дякую, — тільки це промовляє хлопець, перш ніж піти в душ.

Я не запитую нічого. Це почекає.

За п'ятнадцять хвилин ми разом йдемо надвір, де сидять мої батьки, бабуся та Аліса. Тепер буде дуже багато уваги в її бік, адже всі неймовірно щасливі вагітності.

— Де хлопці? — запитую я, сідаючи разом з Даніелем.

— Том пішов будити Алекса. Він знову пів ночі не спав.

— Має якусь дівчину? — запитую, посміхаючись, доки Даніель наливає собі кави.

— Можливо. Він про це нам нічого не каже, але його очі кажуть все за нього, — відповідає батько.

— Ненавиджу тебе! — чується з дому голос молодшого брата.

— Я теж тебе люблю, братику, — відповідає Том, виходячи з будинку.

— Ти справжній засранець!

— Що ти там буркнув? — запитує брат, обертаючись.

Алекс показує йому язик, після чого Том знімає з ноги шльопанець і кидає в Алекса. Той встигає відійти в бік і залишається неушкоджений. Ми всі сміємося, коли Том вимагає повернути своє взуття, але Алекс боїться навіть вийти з будинку.

***

Вже завтра весілля Руслана, тому ввечері ми разом з Даніелем знімаємо номер в готелі, щоб після весілля зібрати речі і поїхати додому. Батьків не хотілося турбувати раннім підйомом, тому Філц й запропонував це.

— Гарно відсвяткувати, сонце, — посміхається моя мама і цілує мене в щоку. — Даніель, турбуйся про Амелію.

— Звичайно, пані, — відповідає хлопець і отримує міцні та теплі обійми від моєї матері.

— Бувай, мамо. Щойно ми будемо вдома — я напишу тобі.

Ми сідаємо разом з Даніелем в таксі та їдемо до готелю. Я подумки розписую собі план дій на вечір. Потрібно буде щось замовити на сніданок, щоб поїсти перед весіллям, адже бенкет буде тільки після обіду.

За годину ми з Даніелем уже знаходимося в номері. Ми обрали двомісний номер, щоб не турбувати один одного. Поки він був у своїй спальні, я витягла сукню з валізи та маленьку праску, яку мені позичила мама. Після весілля я віддам її Тому, щоб він передав мамі.

— Даніель!

За хвилину він вже опиняється на порозі кімнати, вдягнутий тільки в штани. З його волосся на груди падають крапельки води, роблячи це видовище ще більш прекраснішим.

Трясця.

— Щось сталося?

— Праска, здається, не працює. Можеш поглянути? Можливо, я щось не те роблю...

Він киває і підходить до мене, забираючи праску. Хлопець оглядає її, вмикає, але все безуспішно.

— Вона зламана, — робить висновок хлопець. — Тобі потрібно було для сукні?

— Так... — засмучено відповідаю я. — Дідько, що мені робити?

— В мене є рішення. Не хвилюйся. Вдягайся. Я чекатиму тебе за дві хвилини.

Я швидко вдягаюся, після чого Даніель тягне мене на вулицю і ловить таксі.

— Що ти придумав?

— Купимо тобі сукню.

— Що? Але в мене немає грошей...

— Я тобі щось казав про гроші? — мовчу. — От і добре.

Обертаюся до вікна і посміхаюся.

Обожнюю його турботу.

Ми приїжджаємо до торгового центру, де Даніель бере мене за руку і тягне в перший магазин з сукнями.

— Доброго дня. Чим можу допомогти? — запитує консультант.

— Доброго дня. Нам потрібна сукня, — відповідаю я, міцніше стискаючи руку Даніеля.

— Гаразд. Зараз щось знайдемо. Проходьте поки до примірочної. Ваш чоловік може сісти на диван поруч з кабінками.

Я киваю і на моєму обличчі розквітає ще більша усмішка.

— Чому ти так посміхаєшся? Що вона сказала?

— Вона подумала, що ми одружені, — відповідаю йому, відпускаючи його руку.

Він теж посміхається і сідає на диван, роздивляючись інтер'єр. Дівчина приносить мені декілька суконь, після чого я ховаюся за червоною шторкою примірочної.

— Вам потрібна допомога? —запитує консультант.

— Ні, дякую, — з посмішкою відповідаю і вона йде.

Роздивляюся сукні. Їх всього три: світло-рожева, темно-зелена та синя. Остання, до речі, була схожа на ту, що я бачила разом з Мією. Тільки тут був виріз на стегні і вона не була такою пишною.

Я приміряю кожну сукню по черзі і показуюся Даніелю. Йому жодна з двох перших не сподобалася, тому я вдягаю останню, третю. Але в мене не виходить вдягнути самій, адже на спині потрібно зашнурувати стрічки.