Розділ 25

Амелія

Даніель всю ніч спав у номері, доки я передивлялася різні фільми. Вночі було нудно. Не розумію, навіщо взагалі тут працювати усю ніч, якщо шанс, що хтось з гостей заселиться, менше 10%.

Вранці, перед тим як піти додому, я знову зустріла кур'єра.

— Знову квіти? — важко видихаючи повітря, запитую у нього.

— Востаннє. Обіцяю. У букеті є записка. Гарного дня.

Цього разу кур'єр надто холодний. Він не фліртував, не намагався поговорити, а лише віддав букет і пішов.

— До завтра, Амеліє, — посміхається Крістоф, вириваючи мене з роздумів.

— Так. До завтра.

Йду до виходу, тримаючи великий букет в руках. Закидую до рота улюблену м'ятну жуйку і роздивляюся квіти. Цього разу знову мої улюблені рожеві півонії і вони неймовірно гарні. Думаю над тим, щоб подивитися записку вдома, але зацікавленість бере верх наді мною і я відкриваю записку.

Привіт, Амеліє.

Сьогодні я хочу запросити тебе на вечерю. Обіцяю, що не буду чіплятися (тільки якщо ти сама цього не попросиш). За тобою приїде автомобіль о 7, біля входу до готелю, де ти працюєш.

Твій загадковий хлопець ♡

Я посміхаюся цим дурощам і кладу записку до кишені. Потрібно буде поговорити з Даніелем щодо цієї вечері. Я не хочу йти туди, не обговоривши це із ним. Та і не думаю, що взагалі гарна ідея йти туди. Хочу ступити крок, як бачу, що до готелю заходить Маркус. Він виглядає... не дуже, наче всю ніч пив алкоголь.

— Маркусе? Все добре?

Він підіймає на мене свій погляд. В його очах втома, сум та спустошення. Зовсім нічого радісного.

— Ні. Не все добре.

— Що трапилося? — я підходжу до нього і забираю пасмо волосся, яке лізе йому до очей.

— Яка тобі різниця, Амеліє, до чужих проблем? В тебе ж усе просто: спиш із Даніелем і він тобі все вирішує. Ти не знаєш, що таке бути у повному лайні.

Це звучить занадто голосно і зовсім не схоже, щоб це було навмисно. Він п'яний, а отже до кінця не розуміє своїх дій. Це погано.

На його голос обертається декілька працівників і починають косо дивитися в мій бік.

— Що ти верзеш, Маркусе? — шиплю я, відходячи від друга.

— А що я вержу... верзю... ай, до біса це слово, — відмахується хлопець. — Йди додому. Денчик скоро прибіжить до тебе, — він кидає погляд на букет. — О, вже отримала черговий подарунок.

— Це не від нього, телепень, — шепочу я. — Ти мерзотник, Маркусе. Я бачила в тобі друга, — ледь стримуючи сльози, кажу я.

Ледь не швиряю букет в свій шкафчик і допомагаю Маркусу дійти до номеру Даніеля, щоб той ліг спати. Добре, що мій хлопець поїхав вранці і не бачив всього цього, інакше була б бійка.

Після цього, я повертаюся на перший поверх і зустрічаю косі погляди співробітників. У тому числі Катрін.

— Я ж казала, що вона з ним спить, — чую її голос.

Вона мене дратує.

Проходжу мимо неї, витягаю з рота жуйку і приклеюю до її волосся. Навмисне це роблю так, щоб вона відчула. Йду до шкафчика у роздягальній, чую її верески і злісно посміхаюся. Нехай відчує помсту та мою насолоду.

Забираю букет, виходжу з готелю і мене наздоганяє Катрін.

— Стій, трясця твоїй матері!

Вона хапає мене за лікоть і тягне на себе. Я забираю руку і обертаюся, відходячи на крок від цієї хворої.

— Чого тобі? — запитую в неї.

— Думаєш, що спиш з Філцом і тобі все зійде з рук? Ти здуріла, стерво?

— Яка тобі в біса різниця з ким я сплю? Чи ти заздриш, бо всі твої спроби спокусити його такі ж невдалі, як ти?

— Що ти сказала?

Вона накидується на мене і тягне за волосся. Я починаю захищатися, дряпаючи нігтями її плечі та обличчя.

— Агов, дівчата!

До нас підбігає Даніель і припиняє нашу бійку. Він тримає Катрін за плечі, щоб та знову не накинулася на мене.

— Ти як? — запитує в мене.

— В нормі, — відповідаю.

— Йди в автомобіль. Я зараз прийду.

Хапаю букет і викидаю його в сміття. Мені шкода це робити, але квіти вже не врятувати після цієї хворобливої стерви. Записку я залишаю собі, але знаходжу поруч з нею ще одну.

Підходячи до автомобілю Даніеля, який стояв зовсім неподалік, я сідаю всередину і відкриваю складений вдвоє папірець.

Я читаю те, що там написано і по моїх щоках починають стікати сльози. Не так я уявляла наші стосунки з Даніелем. Я гадала, що все буде простіше.

Коли помічаю, як йде Даніель, то хутко витираю сльози і відвертаюся до вікна. Він сідає за кермо і закочує рукава на сорочці.

— Амеліє?

Його рука лягає мені на підборіддя і він повертає моє обличчя до себе. На його обличчі вже не тільки стурбованість. Тут з'являється злість, коли він бачить мої сльози. Я мовчу, нічого не відповідаю, все ще тримаючи в руках ту кляту записку. Він помічає її, забирає з моїх рук і читає.

«Шльондра» — ось що там було написано.

— Сиди тут, — каже він і повертається до готелю.

Даніель

Мало не вриваюся в готель і шукаю Катрін, яка має бути на своєму робочому місці. Але звичайно ж, там сидить тільки Крістоф.

— Де ця стерва? — запитую в нього.

— Пішла по каву, — тихо відповідає він і я йду до ліфту. — Пане Філц! — я обертаюся. — Піклуйтеся, будь ласка, про Амелію. Їй зараз важко.І ще, якщо вас це турбує — я нічого не відчуваю до неї.

Я киваю хлопцю і хутко йду до ресторану, де має сидіти Катрін. Знаходжу її біля барної стійки. Вона спокійно сидить, фліртує з барменом і п'є каву. Бісова стерва.

— Бекер! — кричу. — Хутко за мною.

Вона щось каже бармену і йде за мною, тримаючи впевнений і гордий вигляд. Це ненадовго.

Ми йдемо до кабінету пані Вернер, яка щойно прийшла на роботу. Відчиняю двері, і заходжу туди, дивуючи жінку, доки за мною по п'ятах йде Катрін.

— Пане Філц? — запитує вона.

Катрін сідає на стілець, доки я зупиняюся біля пані Вернер і дуже злісно дивлюся на дівчину.