Розділ 4

Амелія

Наступного дня, рано вранці, я знову пішла на роботу. У Крістофа сьогодні вихідний, тому мені доведеться працювати з якимось незнайомим мені портьє.

Швидко переодягаюсь в робочу форму та йду до робочого місця. Там на мене вже чекає дівчина, яка напевно і є моєю напарницею на сьогодні. У неї чорне коротке волосся, зелені очі, ластовиння на носі та щоках, струнка фігура та не дуже високий зріст.

—Привіт, — промовляю я.

Дівчина повертає обличчя в мій бік і якось підозріло розглядає. Мені одразу ж це не сподобалось. Було в ній щось... непривітне. Таке, що одразу змусило мене бути обережною і підготуватися до чогось поганого.

— Катрін, — каже дівчина і відвертається.

Що ж, це напевно її ім'я.

— Амелія, — відповідаю.

— Знаю. Чула вже про тебе.

Досить різким голосом вона мені відповідає. Я не знаю, в чому причина такої поведінки, але все ж таки було б добре підтримувати нормальні стосунки з нею, якщо хочу нормально працювати і не шукати собі ворогів.

Включно до обіду ми не розмовляли. Я бачила, як Катрін кидала на мене якісь підозрілі погляди і дуже пильно роздивлялась мене. Я не намагалась дізнатись причину чи зав'язати розмову, тому що мені це здавалось не потрібним.

— Можеш піти пообідати, — каже мені вона.

— Добре. Я швидко, — відповідаю їй та йду до ліфту.

Можливо, їй важко знайомитись з людьми? Так, певне в цьому і є причина.

— Амі!

В кухні помічаю Мію, тому з посмішкою на обличчі прямую до неї. Вона вже взяла нам двом обід, тому я одразу ж сідаю за стіл.

— Я знала, що ти перша прийдеш обідати.

— Справді?

— Звісно. Катрін в деяких ситуаціях дуже передбачувана.

— Вона дуже дивно поводиться. Я б сказала, що навіть недружелюбно.

— Так. Катрін така майже з усіма. Вона неймовірно підступна і жорстока, але поруч із керівництвом одразу ж стає білою та пухнастою.

— Чому майже з усіма?

— Тому що поруч з Філцом вона себе так не поводить.

— Чому?

— Вона вже як пів року намагається йому сподобатись і всіляко фліртує. Наївна. Думає, що в неї щось таки з ним вийде.

— Невже вона справді така погана як ти кажеш?

— Сонце, через неї звільнились вже троє портьє і одна покоївка. А все чому? Тому що ревнощі — це страшна річ.

— Вона через кохання до Філца так себе поводить?

— Я б не назвала це коханням. Скоріше погоня за грошима і можливість переспати із гарячим чоловіком. А ще вона вважає себе кращою за всіх, тому що, можливо, вона дійсно дружить з ним. Хоча, я б це дружбою не назвала.

— Вони спілкуються?

— Я особисто бачила їх разів чотири. В основному, це був дурний флірт з боку Катрін, а Філц просто не мав змоги здихатись її.

Я засміялась. Невже наш пан Нахаба не може вирішити таку маленьку, нікчемну проблему у вигляді Катрін?

— Ти знаєш.. — кажу я, відносячи посуд. — Вони одне одного варті. Що у нього характер ідіота, що в неї характер невизнаної світом дурепи.

Мія ледве стримала сміх, адже до кухні якраз зайшов пан Нахаба і про щось розмовляв із шеф-кухарем. Мія повернулася до ресторану, а я непомітно пройшла до ліфту і пішла до ресепшену.

— Ти можеш йти обідати, — кажу я Катрін.

Вона киває і піднімається до кухні сходами. Я тим часом залишаюсь одна, в порожньому холі. Вирішую витратити свій час хоч з якоюсь користю і починаю розглядати його. Тут був рояль, який мені додавав неймовірного болю, чотири диванчики, розставлені буквою «Г», по обидва боки від вхідних дверей, декілька картин та вазонів (в основному папороть і декілька маленьких декоративних дерев).

Поки Катрін обідала ніхто з відвідувачів не приходив і я весь час сиділа на стільці, відпочиваючи. За день мене дуже боліли ноги від підборів і я з радістю чекаю того моменту, коли в кінці робочого дня знімала їх та могла розслабитись вдома.

Повернувшись до ресепшену, Катрін і далі мовчала, але тепер не дивилась в мою сторону. Що ж, краще так, аніж вона буде випускати свої кігті чи, ще гірше, отруту.

Хвилин через тридцять з ліфту вийшов Даніель Філц. Катрін, побачивши його, одразу ж підправила зачіску і розгладила невидимі вм'ятини на робочій формі.

Дурепа.

— Пане Філц, — посміхнулась вона.

— Доброго дня, — каже він, не звертаючи на неї особливої уваги.

— Ви сьогодні чудово виглядаєте, — каже вона, дрібонько кліпаючи.

Дешевий флірт.

— Та що там такого? Виглядає як звичайна людина, — тихо кажу я.

На жаль, а, можливо, і на щастя, Даніель чує мої слова і зупиняється навпроти ресепшену. Він знаходиться за крок до стійки, тому може дуже добре розгледіти мене.

— В тобі знову прокинулась Пані Сміливість?

— Вона і не засинала, — відповідаю йому і він посміхається.

— Пане Філц, а які у вас сьогодні плани? — запитує Катрін, втручаючись в розмову.

— Досить багато справ, — відповів Філц. — Амелія, мені потрібно з тобою поговорити. Ходімо.

— Зі мною?

— Так, пішли, — трішки злісно сказав хлопець.

Я вийшла зі стійки під недобрий погляд Катрін і Філц схопив мене за зап'ястя, після чого повів до вулиці.

— Що ти собі дозволяєш?!

— Та тихіше. Не кричи так, — шепоче він. — Зроби вигляд, що у нас хороші стосунки, аби ця Катрін вже нарешті відчепилася.

— Невже Даніель Філц не може впоратись з такою дрібницею, як моль Катрін?

— Що? — він засміявся. — Ти маленьке чортеня! Знаєш це?

— Здогадувалась, — посміхаюсь йому і він зупиняється біля машини. — Твоя?

— Так, моя, — каже він і краєм ока дивиться на вхід. — Катрін за нами спостерігає.

— І що мені з того? Це твої проблеми. Не вплутуй мене в цю історію.

— Послухай, чортеня, це в твоїх же інтересах мені допомогти. Я ж можу запросто тебе звільнити.

— Ти цього не зробиш.

— Ще й як зроблю. Чого тобі вартує звичайна допомога красивому хлопцю? Невже так важко?