Розділ 3.3.

Вдома Саманта лягла в ліжко й намагалась заснути. В її голові роїлись думки про зізнання Джона, про поцілунок Адама. Дівчина настільки заплуталась у своїх почуттях, що не бачила ні одного правильного рішення. Джон симпатизував їй, як людина. Він цікавий співрозмовник, розумний й до того ж, досить симпатичний. Але подумки вона поверталась до іншого хлопця. До нестерпного, не вихованого Адама, який, певно, ніколи не чув про тактовність. Він влізав в її життя, коли йому заманеться, й так само зникав. Цей грубий хлопець зводив Саманту з розуму. Дівчина сильно ненавиділа його за всі ті образи й слова в її сторону. Але її тягнуло до нього. Це вона зрозуміла, як тільки відповіла на поцілунок Адама. Їй тоді хотілось розтягнути це задоволення й довше знаходитись в його обіймах. Але розум Саманти вступив у нерівний бій із серцем. Серце кричало, що хоче битись в унісон з його серцем, а розум блокував усі сигнали, бо це не правильно, бо вона постраждає через Адама. 

На світанку Саманті вдалося заснути. В ту ніч дівчині снилось велике поле, у сні вона щиро, наче дитина, сміялась, а хтось за спиною міцно стискав її в обіймах й шепотів "Я хочу бути частиною тебе". Це був гарний сон, який, наврядче, колись стане реальністю.

Зі сну дівчину вирав дзвінок у двері. Не причесана Саманта завернувшись у ковдру попрямувала до дверей. На порозі стояв Адам.

- Привіт, - хлопець слабо усміхнувся й підняв підставку з двома картонними стаканами кави, - впустиш? 

- Ти як дізнався, де я живу? , - спитала Сем й відійшла від дверей, впускаючи хлопця в квартиру. Нельсон злісно занявчав, його шерсть стала дибки. - Ти не подобаєшся моєму коту, - констатувала Саманта й попрямувала до кухні.

- Бачу, - Адам обережно обійшов кота, яки не спускав очей з хлопця. - Я запитав в коледжі твою адресу, - винно посміхнувся хлопець.

- Ну і для чого ти тут?, - дівчина сіла на стілець й думала над тим, як вона зараз виглядає.

- Приніс тобі каву, й хочу поговорити, - Адам протягнув дівчині стакан. Сем вдячно кивнула й ковтнула гарячий латте. 

- За каву дякую, це дійсно те, що мені потрібно зараз, - дівчина потерла очі й подивилась на Адама. - Говорити про що? 

- По-перше, я би хотів вибачитись за поведінку вчора, - хлопець подивився на свої руки, які міцно стискали каву. - Вибач, будь ласка, я оскаженів вчора.

Саманта в'їдливо засміялась.

- Ніби ти завджи спокійний, - вона дивилась на Адама чекаючи продовження.

- А по-друге, все що я вчора сказав тобі, все що зробив, - хлопець ковтнув кави й підняв очі на Сем, - все правда, й ніякої гри. Ти сказала вчора, що ти не моя й у мене немає на тебе ніяких прав. Я не спав всю ніч й думав над тими словами. А ще я дуже довго думав над твоїм страхом перед мною. Я прийняв рішення, й до речі, дякую за це Джону. Якби він вчора не зізнався тобі в почуттях, я би ще дуже довго вагався й не розумів, що зі мною відбувається, - Адам тяжко зітхнув.

- Що ти маєш на увазі, - Сем дивиласьу вікно й згадувала події на вечірці.

- Я нарешті зрозумів, чому моє серце готове вистрибнути з грудей, коли ти приходиш поряд, чому у мене перехоплює подих коли дивлюсь десь здалеку на тебе. Я все це зрозумів й зараз зізнаюсь тобі, - Адам обійшов стіл й став перед Самантою, - Сем, ти подобаєшся мені, дуже сильно.