Розділ 3.

У кафетерії було багато народу, тож Марі й Саманта сиділи у самому кінці залу й очікували, коли їм повідомлять про готове замовлення.

- Я не розумію, чому саме так все, - невдоволено говорила Розмарі. - От подумай, все було добре, ми гарно спілкувались й можливо, чисто тереотично, я сподівалась перейти з ним на новий рівень, - подруга ввесь час зітхала й розповідала про чергову "любов" у мережі.

- Марі, він ж живе чорт знає де, - Саманта накрила рукою руку Розмарі. - Не турбуйся про це й взагалі забудь про знайомства в соцмережах. 

- Ага, аякже, забудь!, - Марі роздратовано подивилась на Сем. - От просто спитатись: чому він так вчинив? Знайшов собі яку селючку, а мені навіть не сказав. Просто зник.

- Розмарі!, - гримнула Саманта на подругу, але одразу змінила тон на спокійний. - Знайди собі реального хлопця, який може бути з тобою поряд, а не того, що кожного ранку бажає тобі гарного дня за тисячі кілометрів. Так, звісно, це приємно. Але рано чи пізно тобі захочеться, щоби тебе обіймали та цілували. Тому припини вже, - пояснила дівчина подрузі. - До того, я не розумію, що тобі заважає? За тобою табунами хлопці по коледжу скачуть!

- Я просто не хочу, щоби мене зрадили, як тебе, - промовила Марі, й перелякано глянула на Саманту, - ой, вибач, вибач мене будь ласка. Я не це хотіла сказати.

Дівчина гірко посміхнулася, а в грудях з болем зжалось серце. 

- Нічого, я розумію. Але й ти зрозумій, не всі хлопці такі, як Чед, - промовила Саманта.

- Так, не всі, - за спиною дівчини стояв і посміхався її однокурсник Джон. - Можна біля вас сісти? Місць немає.

- Так, Джон, сідай, - Саманта посуналась й звільнила місце для хлопця. - Як справи?

- Зараз вже краще, я ж сів біля таких красунь, - промовив однокурсник. 

- Перестань, - посміхнулась дівчина. 

- Я серйозно, - хлопець зазирнув в очі Сем. - Доречі, ви йдете сьогодні на вечірку до Дена?, - Джон відвів погляд він дівчини й подивився на Розмарі.

- Ми йдемо?, - подруга подивилась на Сем й повторила питання.

- Якщо ти хочеш, то може й піти, - байдуже відповіла Саманта, а хлопець й подруга розпливлися у посмішці.

- Чудово! Тоді до вечора, - Джон нахилився й промовив на вухо Сем, - я буду чекати.