Розділ 2.3. (Адам)

Хлопець сидів на лекції, але не чув жодного слова. В голові він прокручував події перед входом в коледж.

В його руках Саманта була такою мальнької, він майже повністю зміг обійняти її долонями. Коли він дивився їй в очі, то відчув несперпне бажання поцілувати її. Та в погляді Саманти, в зеленому вирі, він бачив, якісь не зрозумілі Адаму емоції. 

- Гей, братан, - Ден штовхнув ліктем бік хлопця, - як просуваються справи з дикою нікчемою?

- Що?, - Адам зосередився на словах друга. - А, ти про це? Та нічого, ніби все йде добре. Вона, звісно, підірвана трохи, але це не завадить мені стати власником твого бару, - хлопець посміхнувся другу кутиками губ.

- Ну це добре, але я тут подумав..., - хлопець кинув на Дена зацікавлений погляд. - Що буде у разі твого програшу? Я маю на увазі, що в умовах парі, було лише те, що ти виграєш і отримаєш бар. А от, що якщо ти програєш?

- Незнаю... А що ти пропонуєш? , - запитав Адам друга.

- Давай так: якщо виграєш, то все як і домовлялись. Йдемо до юриста й переоформляємо бар на тебе. А якщо програєш - будеш змушений на ввесь коледж визнати себе лузером й станцювати в одних трусах, - засміявся Ден.

- В трусах? Ну я згоден, але ти вже підшукай юриста. Я не збираюсь програвати, - коли Адам почув про таке "покарання" у разі програшу, то одразу відкинув усі вагання щодо Саманти й парі. Він не може оголосити всім, що лузер.

- По руках, - злісно посміхнувся Ден й продовжив слухати лекцію з криміналістики.

"Пробач мене, Саманто, але я розіб'ю тобі серце", - подумки вибачився Адам.