Розділ 2.3.

Ввечері дівчата були вже у своєму маленькому, але такому затишному містечку. Вони попрощалися й кожна поїхала по домівках.

Відкривши вхідні двері, Саманта побачила, що її кіт чекає її біля входу.

- Нельсоне, хлопчику мій! Як ти тут без мене? Тітка Еліза годувала тебе, - кіт жалісливо застогнав, й Сем взяла його в руки. - Не бреши мені, Нельсоне. Ти добре їв, навіть вагу зайву набрав, - кіт лизнув її в носа. - Я теж дуже сумувала.

Вона поставила кота на диван й пішла в душ. Дуже скоро, скрутившись клубочком біля кота, дівчина заснула.

***

Саманта стояла перед великими дверима коледжу, де навчалась та чекала на Розмарі. Вона досить часто поглядала на годинник та хмурила брови. До занять залишилася 10 хвилин, а Марі не було видно.

- Та де ж вона?, - пробубніла собі під ніс дівчина. 

Вона поглянула ще раз на парковку в пошуках ознак присутності подруги. Але так і не знайшла. Дивно, але Розмарі не відповідала на дзвінки й не відписувала на повідомлення. Дівчину окутала тривога.

"Може з нею щось сталось по дорозі", - але всі погані думки розвіяла проїжджаюча у ворота коледжу автівка подруги. Саманта з полегшенням видихнула.

Вона підняла руку й помахала, сподіваючись, що Марі її помітить. У цей момент її з ніг зніс студент, який запізнювався в авдиторію, він біг й випадково штовхнув дівчину. Сем втратила рівновагу й почала летіти з сходинок головою вперед.

Вона згрупувалася й виставила вперед руки, аби не розбити собі носа чи лоба. Але її падіння раптово припинилося й руки вперлися в чиїсь широкі плечі. Долоні її рятівника по-господарськи тримали її за талію. 

- Дякую, - промовила дівчина поки прибирала волосся з обличчя.

- Немає за що, - відповів рятівник. Сем заклякла все ще тримаючи руки на плечах хлопця. Цей голос. Голос, який супроводжував її в думках з моменту їхньої першої зустрічі. 

- Адам?, - Сем швидко прибрала руки з його плечей й підняла на нього очі. - Ти.. ти що тут робиш?

Руки хлопця ще знаходились на талії дівчини.

- Ну навчаюсь, принаймі перед вихідними ще так було, - іронії хлопцю не позичати. - Ну і за сумістництвом тебе рятую, - впевнено сказав хлопець.

- Так питання й дійсно дурне..., - промовила дівчина пошепки. - Ну тоді ще раз дякую тобі.

- Завжди будь ласка, - Саманта подивилась хлопцю в очі. Вони стояли так близько одне до одного. Стояли й гіпнотизували одне одного поглядом.

Дівчина перша відвела погляд й подивилась за спину Адама, на зустріч з піднятою бровою йшла Марі. У очах подруги добре читалась питання: "Що, в біса, відбувається?".

"А й справді, що відбувається?", - дівчина подумки запитала саму себе. Саманта прочистила горло й захриплим голосом запитала:

- Може ти вже мене відпустиш? Я вже відновила рівновагу, - очі хлопця забігали й від швидко прибрав руки з її талії, ніби обпікся.

- Кхм, так звісно... ну мені пора. Лекція почалась, - хлопець попрямував до вхідних дверей. - Ей, Саманта!, - покликав її хлопець.

Сем повернулась до нього.

- Що?

- Не падай більше. Я не завжди поруч, аби зловити. Будь обережна, нікчемо, - посміхнувся хлопець.

- Дякую тобі за турботу, придурок, - із злістю кинула вона. Хлопець лише хмикнук й зник за дверима коледжу.

- Що це тільки що було?, - запитала Саманту Марі, яка підійшла до неї.

- Що-що? Він врятував мене від побитого носа, - пробубніла дівчина.

- Ну це то я зрозуміла!, - надто голосно вимовила подруга. - Ти мені поясни, чого ви очима займались сексом?, - Марі почала розмахувати руками.

- Що ти верзеш таке?, - брови Саманти поповзли вгору.

- Констатую факт, - кинула їй Марі. - Добре, закриємо тему, бо ми вже й так запізнились на лекцію. Пішли.

У холі Марі поцілувала подругу у щоку й пішла до своєї авдиторії.

Саманта дивилась їй в слід й згадувала, як дивились на неї очі Адама. Дівчині здалось, що він дивився на неї, якось по-особливому. 

"Ні, мені просто здалося", - переконувала дівчина.