Розділ 2. (Адам)

Хлопець не відриваючи погляду спостерігав за Самантою. Її лице не було таким напруженим, коли вона дивилась в ілюмінатор. В м'ягкому світлі її риси стали ще витончененими, а не слухняне волосся ввесь час вибивалось з-за вуха й дівчина його поправляла. 

"Вона досить красива", - подумав про себе Адам. На хвилинку він навіть пожалів, про те, що наспір звабить її. Але він швиденько відкинув ці думки.

Сем підняла голову й побачила на собі його погляд, спочатку він був холодним, але заглянувши хлопцю в очі - потеплів.

- Нікчемо, не літала раніше в літаку?, - Адам посміхнувся тільки кутиками губ. Тепло миттю зникло з її очей, а обличчя знову стало напруженим.

- Ти ж вже знаєш моє ім'я, чому досі нікчемою звеш?, - вона окинула його прискіпливим поглядов, й хлопцю здалось,що вона дивиться йому прямісінько в душу.

- Мені просто подобається тебе дратувати, - він нахилився до Саманти, зменшуючи між ними відстань. Він помітив, що її волосся знову неслухняно вибилось, й хлопець простягнув руку й поправив його. 

Адам й Саманта завмерли. Вона все ще дивилась на нього, ніби намагаючись зрозуміти, що відбувається. А він й сам не розумів, цього в його планах не було. Він просто не контролював свої рухи. 

З трансу їх вивів злий погляд подруги Сем. 

- Ще раз торкнешся її, я тобі руки відірву й запхаю в задницю, - йому було все одно, що вона там погрожувала, він спостерігав за Самантою.

Дівчина шокована такими словами подруги перевала свій погляд на неї, через декілька секунд салон літака заповний тихий мелодійний сміх, потім до нього приєдналась й Розмарі. Та й сам хлопець вперше за довгий час всміхнувся.

В його голові тривожно била у дзвін думка "Я не хочу завдавати їй болі", але хлопець швидко прогнав її. Він піднявся й попрямував до вбиральні. Хлопець закрив за собою двері й дивився в зеркало шукаючи бодай якусь відповідь на його вчинки. Так й не знайшовши її, Адам вмився холодною водою й вирішив продовжувати жити так, як він вмів.