Саманта сиділа перед вікном у своїй маленькій орендованій квартирі. На вулиці сонце плуталось о жовто-гарячі листя, які пофарбувала осінь. Це надихнуло її сісти за статтю. Завтра Марі й Сем летять до Лос-Анжелиса на кілька днів.
Пройшов тиждень з того випадку в кафетерії, проте більше нічого не відбувалось. Дівчина з острахом чекала, що Адам втне щось. Але було надто тихо. І це її лякало, бо затишшя, ззазвичай, перед бурею. Саманта відкинула всі переживання та думки й погрузилась в роботу.
***
В літаку Розмарі почала стогнати й просити Сем поступитись їй місцем біля вікна.
- Сем, ну май же ти совість. Я так хочу побачити це, - Марі дивилась на дівчину очима наповненими проханням, й Саманта розчулилась й поступилась їй місцем. Не сказавши більше ні слова, дівчина взяла до рук електроннну книгу й погрузилась в читання.
- Які люди, - цей голос пробрав Сем до кісток. - Я вражений, хоча й не надто приємно. Треба буде попросити стюардесу не пропонувати обі напої, - Саманта дивилась широко розкритими очима на хлопця й ловила ротом повітря, бо не могла вимовити ні слова. Вона повернулась до подруги, шукаючи у неї допомоги, але так перебувала в такому ж стані, що й сама дівчина.
- Адам, кхм... Ти що тут робиш?, - нарешті до дівчини повернулась можливість говорити. Вона хотіла помилитись, чи прокинутись, вона потерла очі, але видіння нікуди не зникло. Перед нею сидів Адам. Й дивився прямо в очі. Він посміхався, але не дружелюбно, а навпаки - ворожо.
- Як це що? Нікчемо, все ж просто. Лечу до ЛА, - його кривувата посмішка стала ще погрозливішою.
- По-перше, не називай мене нікчемою. По-друге, це якийсь дивний збіг обставин, проте давай під час перельоту не завдавати одне одному незручностей, - сказала дівчина й присківливо подивилась на Адама, який розкинувся на сидінні напроти на неї. Його коліна торкались її гомілок. Вона швиденько підібрала ноги й чекала на відповідь.
- Ну, нікчемо, я не знаю твого імені, - він пройшовся по ній поглядом й на секунду затримався на грудях. Саманті закортіло притиснути руки до грудей і втиснутись у сидіння що є сили, проте вела вона себе гідно тримаючись. Її тіло дивно реагувало на хлопця, бо в моменти, коли він був поряд, вона не керувала ним. Тому, проти її волі, дівчина виперла вперед свої груди з невеликим декольте. Це не залишилось поза увагою Адама. - Назви своє ім'я, тоді я подумаю, як буду надалі тебе називати.
- Мене звуть Саманта, - дівчина продовжувала дивитись на хлопця, але її свідомість кричала відвести погляд.
- Самантааа, - він протягнув її ім'я, ніби смакуючи кожну літеру, а потім посміхнувся. - Добре, Саманта.
- Ось і чудово. Приємного перельоту, - дівчина нещиро посміхнулась йому й повернулась до своєї книги.
Літак відірвався від землі й піднявся у небо. У цей час кожен був чимось зайнятий. Сем читала, Розмарі слухала музику й дивилась в ілюмінатор. А Адам гортав сторінки якогось журналу. Час від часу дівчина кидала на нього погляд, проте він повністю ігнорував її присутність.
- Сем глянь яка краса, - вигукнула Марі й вирвала дівчину з трансу, у якому вона перебувала.
Дівчина потягнулась до ілюмінатора й заглянула туди. Вони летіли високо в небесах й розтинали м'якенькі ватні хмари.
- Дуже гарно, Марі, - захоплено прошепотіла дівчина. Вона відчула що на неї дивляться й підняла голову. Адам не відриваючись дивився на дівчину, проте його погляд вже не був таким колючим.
#10919 в Любовні романи
#4287 в Сучасний любовний роман
#2872 в Молодіжна проза
сварка та примирення, кохання зрада, підлітки кохання та ненависть
Відредаговано: 08.04.2020