Розділ 1.3.

- Тобто він спочатку назвав тебе нікчемою, а потім сказав: "у тебе нормальна дупа"?, - Ромарі дивилась на подругу очима наповненими цікавістю.

- Ага, саме в такій послідовності, - Сем схопила себе за голову.

- Оце так ситуація! Ні, ти не подумай, я повністю на твоїй стороні. Але це дуже смішно, - Марі розсмілась і зробила ковток кави.

- Ну тобі то смішно. А мені? Там стояло з десяток людей, - Саманта дивилась на свій улюблений напій, але не відчувала ніякого бажання його пити.

За її спиною почалась якась метушня. Марі кинула погляд за плече Сем й закотила очі.

- О, навіть не повертайся. Це до кафетерію зайшов Адам Бет - сексимвол нашого коледжу, - Розмарі продовжила дивитись за Саманту й сама дівчина повернулась, аби подивитись на того "сексимвола". 

Її очі розширились та наповнились злістю. Вона мовчки обернулась до подруги:

- Це він!, - вимовила вона й зжала кулаки.

- Тобто ти зіштовхнулась з Адамом, - Марі нервово засміялась.

Саманта раптово зжала в руках стакан із своїм напоєм і різко підірвалась зі свого місця. Її очі були застелені злістю й бажанням зробити хоча б щось, аби не залишатись нікчемою. Вона прямувала до Адама.

Дівчина зупинилась прямо за спиною в хлопця. Здавалось, ніби Саманта зовсім не контролювала свої руки та емоції. 

- ЩО ЗА ЧОРТ?!, - риторичне питання повисло в кафетерії. Адам зірвався з місця й повернувся до Сем. З нього на підлогу капало лавандове латте. 

- Ти?, - він не відривав від дівчини погляду налитого гнівом. Його голос був таким погрожуючим, що дівчині хотілось забитись під який-небуть стіл. Проте вона стояла й дивилась в очі цьому хижаку. 

- Ой, - пискнула дівчина й засміялась в очі хлопцю. 

- Ти зовсім з розуму зійшла, нікчемо?, - Адам перейшов на погрожуючиш шепіт, він намагався затиснути дівчину та налякати, загнати в куток.

- Ні, я випадково, - Саманта схрестила руки на грудях та дивилась на хлопця. - Жаль, звичайно твого светра, містер педантичність, це тобі відплата за "нікчему". Скажімо так, 1:1, - дівчина розвернулась та попрямувала на своє місце.

Як тільки вона зробила крок, Адам схопив її за руку та притягнув до себе. Саманта навіть спиною відчула, що під тим клятим светром дуже міцні м'язи. 

- Нікчема, а ти смілива. Навіть дуже, - він говорив це шопотом прямісінько у її вухо. Від цього голосу у Сем по спині пішли мурашки й вона затремтіла. - Не боїшся мене. Ти зрівняла рахунки, але я цю гру не програю.