РОЗДІЛ 17

   На ферму вони поверталися мовчки. В кожного був свій біль, але жоден не бажав ним ділитись з іншим. Вазик підстрибував на вибоїнах, у вухах позакладало, та, ні Катя, ні Влад цього не помічали, адже перебували десь глибоко у своїх спогадах…

   І чому вона вирішила, що Єгор неодмінно прийде за нею і забере із цього жахливого місця? Хіба не сам він привів її сюди минулого разу? Та це він так пожартував. Він кохає її, а вона кохає його. Кохає так, що без нього життя здається чорно-білим. Коли дивиться у його очі, то прагне потонути у них назавжди і безповоротньо. Прагне торкатися до його тіла безкінечно. А ще просто мріє стати крихітною, щоб поміститися у його кишені і таким чином завжди бути поряд. Невже він не відчуває цього? Невже не розуміє, що вона і лише вона єдина жінка, яка зможе зробити його щасливим? Вона спалила за собою усі мости, зруйнувала звичне життя. Їхнє кохання вартує цього. Без нього немає сенсу прокидатись.

   Минуло кілька безкінечно довгих днів, Єгор не з’являвся. А що, коли він просто не знає, де вона? Шукає, хвилюється, скучає. І вона наважилась. Набрала його номер, пішли гудки. Серце калатало, мов скажене. Слухавку підняли і вона не стала очікувати на сердите «Алло!»:

- Я люблю тебе! – промовила у слухавку тремтячим голосом. – Приїдь за мною, прошу! Ти потрібен мені! – і замовкла не в силах продовжувати.

- Хто це? – почувся на іншому кінці холодний, мов айсберг жіночий голос. – Не смійте більше сюди дзвонити, бо я маю можливість перетворити ваше життя на пекло.

   Телефон випав із тремтячої руки дівчини і розлетівся на друзки від удару. Що ж вона накоїла? Тепер він неодмінно сердитиметься на неї і ніколи, ніколи не захоче з нею розмовляти. Їй здалось, що вона уже потрапила у пекло.

   Через кілька днів він таки з’явився. Зайшов до будинку і окинув все огидливим поглядом. Катя сиділа у кутку на брудному матраці. Підтягнувши коліна положила на них знесилено голову і обхопивши їх руками, похитувалась узад – уперед. За столом як завжди сиділа весела компанія.

- Вийди, є розмова! – кинув Єгор через усю кімнату і зник за дверима.

   Якусь мить їй здавалось, що вона марить і він їй привидівся та п’янички почали кидати на неї задурманені погляди, тож дівчина важко піднялася і попрямувала на вулицю. Всередині замайорів вогник надії.

- Що ти тут робиш? – чоловік прокричав це їй прямо в обличчя і трусонув нею з такою силою, що їй ледь вдалося втримати рівновагу.

- Я знала, що ти прийдеш за мною, знала, що кохаєш…

- Замовкни! – він став навпроти неї і втупився поглядом холодних очей. Таким вона побачила його уперше. – Послухай мене дуже уважно, Катрусенько! Ти мені дуже подобалась. Мені здавалось, що нам було добре і весело разом, але останні твої вчинки мене засмутили. Поглянь на себе! На що ти стала схожа? До чого ти дійшла? – він показав убік притону. – Що ти тут робиш?

- Я чекала тебе. Ти потрібен мені, як ніколи…

- Та що ти там собі понавигадувала? Невже я хоч коли-небуть говорив, що ми можемо бути разом, що я покину свою сім’ю чи щось подібне? Ти лише уяви, який зчинився б скандал! Це б зруйнувало усе моє життя. А ти, поки ще не пізно, повертайся додому, до чоловіка. Якби я знав, що ти виявися такою слабкою, то ніколи не починав цього. Інші були стійкіші.

- Інші…- повторила наче папуга.

- Так, так, інші! Ну, що я вдію, коли жінки самі хочуть бути зі мною. Я не здатний їм відмовити. Та ти зізнаюсь чимось мене зачепила, я дійсно нічого такого раніше не відчував і можливо наші стосунки продовжувались би ще не один рік, якби не твої вибрики. Я в певній мірі відчуваю відповідальність за те, що з тобою сталося. Тому давай я відвезу тебе додому, а там побачимо. Може я ще зміню гнів на милість. Хоч деякий час нам все одно не можна буде зустрічатися. Поки дружина не заспокоїться.

- Ти пропонуєш мені помиритися з Михайлом?

- Це б було правильно і краще для тебе.

- Кращим для мене було б бути з тобою.

- Ти знову за своє? Я ж здається пояснив, що разом нам ніколи не бути. Не у цьому житі, змирися, Катрусенько. Приймай мої умови, або ж подальші наші шляхи розійдуться.

   І тут вона зробила те, про що шкодуватиме до останнього свого подиху. Принизилась перед цією людиною настільки, наскільки це було можливо. Дівчина опустилася перед ним навколішки і схопившись руками за брюки почала благати, крізь потоки сліз:

- Єгорчику, любий мій, єдиний! Прошу тебе, не кидай мене! Я не зможу жити без тебе. Ти ж ріжеш мене без ножа. Давай, втечемо звідси далеко, далеко. Ми ж будемо такими щасливими.

- Ти збожеволіла? Відпусти мене, негайно! – він висмикнув штанину і відійшов на безпечну відстань, щоб дівчина не змогла дотягтися до нього. – Запитую останній раз, ти їдеш миритися з чоловіком чи ні?

- Та як я можу з ним миритися? Він огидний мені. Це ким потрібно бути, щоб жити з людиною, до якої відчуваєш огиду?

- Отямся нарешті! Так живе весь світ і нічого. Усі якось живуть і ти житимеш. Прокинься! Це лише у казках всі живуть довго і щасливо. Реальне життя воно інше.

- А як же твої тренінги, де ти агітуєш жінок покидати безпутних чоловіків і шукати себе?

- То все дурня. Одна із тисячі зважиться на рішучий крок, інші продовжуватимуть жити, як жили. Я для них просто створюю ілюзію, що все можна змінити і зустріти принца на білому коні. У реальному житі такого не буває.

- У такому разі воно, це життя, мені не потрібне.

- Божевільна! Усі ви баби божевільні. Напридумуєте собі бог знає чого, а потім дурієте. Роби як хочеш, а між нами все.

   Чоловік різко розвернувся і пішов геть, а для Каті здалося, що світ зупинився і виплюнув її у чорну безодню відчаю…