РОЗДІЛ 15

   Єгору дуже швидко вдалося переконати дівчину у тому, що вона вчинила по меншій мірі нерозсудливо ось так пішовши з дому, а подзвонивши йому серед ночі змусила його виправдовуватися перед дружиною у якої начебто хворе серце і їй аж ніяк не можна хвилюватись. Катя відчула себе винною. Як же вона не подумала у ту мить, що ставить Єгора у незручне становище? Дивно, але свої негаразди вона швидко відвела на другий план, адже у коханого чоловіка такі великі проблеми, не те, що у неї.

   Проте, в одному дівчина була неухильною – додому не повернеться і падати у ноги Михайлові не буде. Подумавши, вирішила, що найме квартиру чи по меншій мірі кімнату, але до цього мусить десь перебути кілька днів. Єдиним чим міг допомогти їй Єгор, це подзвонити до одних своїх знайомих і запитати чи не знайдеться у них куточка для подруги. Катя погодилась.

   Куточок відшукався, тож вони одразу ж поїхали туди. В цьому районі вона ще ніколи не була, будинок до якого вони підійшли був наполовину зруйнованим і очевидно підлягав знесенню. Коли вони зайшли до притону, а інакше це місце назвати не можна, за столом сиділо з десяток чоловік і, чи то вживали сумнівний алкоголь, чи то кололися, адже повсюди валялися шприци, зрозуміти було важко. Дівчину вразив бруд навколо. Всюди розкиданий якийсь старий мотлох, пляшки, навіть використані контрацептиви. Невже Єгор і справді залишить її у такому місці? Може, це такий жарт? Та чоловік схоже був налаштований цілком серйозно, бо вже розмовляв із якимось задурманеним доходягою, що ледве виліз із-за столу. Вона швидко схопила його за руку і потягла за собою на вулицю.

- Ти, що, збожеволів?- запитала дівчина, коли їй все ж таки вдалося витягти його звідти. – Ти що, дійсно думаєш, що я зможу прожити у такому місці хоч одну секунду?

- Хей, заспокойся, Катрусю! Що не так з цим місцем? Тобі, що більше у парку подобалось спати?

- Та ліпше я у парку спатиму, аніж тут. Це ж збіговисько наркоманів і бомжів…

- А ти хто?- наче ошпарило її окропом. – А ти не безхатько часом? Ти попросила щось знайти, я й знайшов. Якщо не влаштовує, повертайся до свого Михайла.

- Але ж ти сам казав, що він не вартий мене. Хіба ні?

- Мало, що я там казав. У мене своїх проблем вдосталь, а тут ще з тобою няньчитись. – Знову окріп і прямо в обличчя.

- Навіщо ти так зі мною? Я ж кохаю тебе і ти також. Ти ж кохаєш мене Єгоре?

- Ох, яка ж ти наївна? Яке кохання? Ніякого кохання не існує і годі вже плести дурниці. Повертаємося. Я дам тобі грошей, щоб ти зняла собі кімнату у якомусь не дорогому готелі, а завтра зранку вирішуй свої проблеми сама.

- Дякую, я поверну.

- Відпрацюєш,- кинув їй чоловік, наче жартома, та його усмішка більше нагадувала оскал гієни.

   Наступного ранку, виписавшись з готелю, де простирадла зберігали пам’ять про всіх постояльців, Катя пішла до редакції. У секонд хенді Єгор придбав їй стареньке пальто на два розміри більше, але у нього можна було закутатись, адже з кожним днем ставало все прохолодніше. Тож, коли вона зайшла до редакції вигляд у неї був далеко не респектабельний. Не здивована косими поглядами колег, дівчина попрямувала до свого робочого місця. Отетеріло зупинилась, побачивши на столі коробку зі своїми речами. Обвела поглядом усіх навколо в надії, що хтось щось їй пояснить та всі раптом взялися до роботи і боягузливо поховали очі за паперами та моніторами. Тож вона вирішила іти до Петра Григоровича. Леся піднесла руку, щоб її зупинити, але не наважилась сказати ані слова і Катя без стуку увірвалась до кабінету головного редактора:

- Можна?

- А, це ви? Що ви тут робите? Хіба моя секретарка вам нічого не пояснила?

- А що саме вона мала мені пояснити?

- Нажаль, Катерино, ми мусили вас звільнити. – Дівчина отетеріло дивилася на свого вже колишнього шефа. – Мені дзвонили із облради і поставили перед фактом, або я піду, або ви.

- Що за нісенітниця?

- Так, так, але, що вчиниш? Не знаю кому ви там дорогу перейшли, та я роботи втрачати не хочу, ще й за кілька років до пенсії. Ви дівчина молода, розумна, щось собі підшукаєте, а мене старого хто вже візьме…

- Петро Григорович!- перебила чоловіка шокована Катя. – Ви дійсно нічого не знаєте?

- Ну…

- Скажіть мені, будь ласка!

- Гаразд, лише поміж нами. Там працює мій давній знайомий. Він зателефонував мені і повідомив назву фірми з якої дзвонили. Власне, це фірма, де працює ваш чоловік…

- От звідки ноги ростуть?

- Ви не розумієте, дзвонив сам начальник, а він людина серйозна, з ним не жартують. Отож не ображайтесь, Катерино…

- Ну, що ви? Які образи?- скептично кинула Катя і гучно стукнувши дверима та високо піднявши голову, покинула редакцію.

   Розплакалась вже у парку на знайомій лавочці, що слугувала за нічліг. Отже, Михайло поквитався, забравши у неї останній якір за який вона відчайдушно хапалась, щоб відчувати себе нормальною людиною. Тепер у неї не залишилось нічого. Що ж, залишилося лише єдине місце, де для неї відшукали куточок.

   Їй снився Влад. Він цілував її дуже ніжно, наче боявся нашкодити. Все здавалось настільки реальним, що вона ще й досі відчувала його уста. Кілька секунд блаженної радості, а потім страх. Схоже її відношення до нього змінюється і це неабияк лякало. Сон лише прояв підсвідомих бажань чи страхів. Але вона не повинна дозволити собі знову закохатися, бо це вже доб’є до решти. Що відомо про цього чоловіка? Фактично нічого, крім того, що він, як і вона вживав наркотики, а сьогодні живе пустинником та безкорисно допомагає заблукалим душам. Та навіщо це йому? Від чого він ховається? Чому не живе звичним життям?

   Безліч запитань накинулися на неї після пробудження та відповідей на них не було. За вікном замайорів світанок. Час жити! Що ж, до того, як знову безнадійно закохатися, слід більше дізнатися про господаря цього будинку, а в першу чергу про те, що відчуває він по відношенні до своєї гості і чи відчуває щось взагалі.