РОЗДІЛ 14

   Перший номер телефону, що впав їй до ока був Лесин, колеги з роботи. Не знаючи ще до кого подзвонити, Катя провела пальцем по екрану і пішов гудок. На іншому кінці почувся шум. Музика. Схоже дівчина була десь на дискотеці. Вона щось нерозбірливо прокричала у слухавку і відключилась. У повному відчаї Катя замахнулась, але в останню мить рука повільно опустилась.

   Нічна осіння прохолода змусила її крокувати уперед. Так, не знаючи куди іде, дівчина отямилася лише у самотньому осінньому парку, по якому вільно гуляв вітер, кидаючи жовте листя під ноги. Опустилась на холодну, дерев’яну лавку, на якій не вистачало кількох дощечок і міцно стисла себе руками, раптом нестерпно відчувши свій відчай. Чому вона, розумна, молода жінка зараз тут? Як це сталось? Але більше її хвилювало, чому Єгор не узяв слухавки. Хіба між ними не виникло того особливого зв’язку, який дозволяє відчути біль рідної тобі людини на відстані? Каті стало страшно і вперше вона подумала про те, що можливо цей зв’язок і виник, та лише з її сторони. Ні, ні, цього бути не може. Він кохає її і скоро передзвонить, а тим часом можна зачекати і тут.

   Вона відчула дотик до свого промерзлого тіла і швидко розплющила очі. Може це просто продовження кошмарного сну? Над нею стояло щось беззубе, страшне і невпинно щось белькотіло. Дівчина відсахнулась назад і боляче вдарилась об спинку лавки. Тінь зробила крок назад і підняла угору руки, наче показуючи, що не завдасть їй шкоди. Отямившись, вона збагнула, що це був просто чоловік, а не монстр, як їй здалося з просоння. Тепер страх став іще більшим, адже думки понеслись у найгірших напрямках.

- Хто ви такий і чого вам треба?- заволала перелякана Катя та чоловік замахав руками і зробив ще кілька кроків назад, потім тикнув у неї пальцем, на щось показуючи і з його горла вирвалось щось схоже до мугикання мавп. – Що, що вам від мене треба? – І лише спробувавши встати дівчина відчула, як з її плеч щось упало. Вона поглянула на лавку і була здивована, коли зрозуміла, що це пуховик. Великий, потріпаний пуховик, що щойно зісковзнув з її плечей. – Що це таке? Це ваше? – чоловік кивнув.- Ви накинули його на мене?- знову кивок.- Але навіщо?- чоловік обійняв себе руками і почав відчайдушно розтирати при цьому намагаючись щось сказати, але схоже було, що по якійсь причині розмовляти він не може. – Ви віддали мені свою куртку, щоб я не замерзла? – здогадалась Катя і отримала своїм словам підтвердження. Це неабияк її приголомшило. Невідомий чоловік, швидше за все бомж, віддає їй останнє, що має, щоб вона не замерзла. - Але у такому разі, вам буде холодно,- її гнів раптом змінився на вдячність і жалість. Дивні почуття для теперішнього положення. Безхатько повів поглядом убік сусідньої лавки і прослідкувавши за ним, вона розгледіла на ній, не може бути, спальний мішок і подушку. – Це ваш нічліг? – кивок. – Я , мабуть вам заважатиму? – заперечне похитування головою. – У такому разі я ще трішки посиджу тут і вранці піду,- кивок вгору-вниз. Катя опустилася на лавку і щільно закуталась у пуховик.- І спасибі вам за куртку. – Чоловік махнув рукою і попрямував до свого ложе, а дівчина задрімала наскільки можливо спокійним сном.

   Коли Катя прокинулась вранці, нічного спасителя вже не було. Пуховик теж зник, але дівчина не образилась, бо напевно то були єдині його цінності. Було страшено холодно і хотілося їсти. Сльози повільно покотилися замерзлими щоками. Раптом в кишені джинсів щось завібрувало. Катя поглянула на екран телефона і полегшено зітхнула. Дзвонив Єгор…

…Катя повернула голову і зустріла погляд Влада. У ньому не було осуду чи призріння, не було і жалості. Швидше цікавість.

- Дивний світ. Правда ж? Безхатько виявив до вас більше людяності , аніж рідні батьки.

- Так, тієї ночі я дещо перемінила свої стереотипні погляди та це не завадило мені падати далі.

- Відносини з тим чоловіком зруйнували вашу сім’ю, зруйнували вас та не вбили. Переродіться, мов той фенікс, що піднявся з попелу і вже ніхто не зможе вам нашкодити.

- А навіщо? Для чого підійматись?

- А для чого підіймається щоранку сонце? Навіщо дерева виробляють кисень, а хмари поливають землю дощем?

- Не знаю.

- Щоб життя ніколи не припинялось. Кожен подих- це диво, що сталося з вами, зі мною, з усіма нами.

- А біль і страждання також відносяться до цього дива?- скептично зауважила дівчина.

- Звичайно. Це інша сторона цього дива. Як же інакше відчути справжню цінність життя? Я вдячний за все, що зі мною сталося. Поглянь,- він узяв дівчину за плечі і розвернув на захід, де повільно опускалося сонце. – Кожного дня я спостерігаю за цим дивом, наче дивлюсь востаннє, а вранці зустрічаю, наче бачу вперше. Хіба є щось важливіше за це?

   Катя не відривала погляду від горизонту. Раптом вона збагнула суть почутих щойно слів. Ти стаєш сильним лише тоді, коли починаєш розуміти, що насправді є важливим, а що ні. Зараз є важливим те, що вона жива і стоїть тут, що може побачити сонце, схоже на кульку помаранчевого морозива, яке розтає на великій тарілці. Вуста розтяглись в блаженній усмішці. Дівчина повернулася до Влада і міцно його обійняла, не думаючи, що можливо порушує якісь неписані правила. Просто у цю мить їй сильно захотілось це зробити.

- Дякую! – прошепотіла вона.

- Будь ласка!

   Вони зачекали доки кулька розтане повністю і повернули назад. Катя згадала, що у неї ще повно роботи, яку необхідно виконати, щоб добратися до ліжка. Та тепер вона розуміла, що фізична праця не менш ефективно лікує душу, ніж будь яка терапія, а догляд за тваринами повертає її до життя швидше за найдорожчі таблетки. Цікаво скільком людям Влад уже допоміг? І на скільки близькими вони залишаються після того, як лікування закінчується? І чому це раптом почало її цікавити?