РОЗДІЛ 13

   Вона посміхалась. В останнє їй було так весело… А власне, коли в останнє їй було так весело? Коли душу переповняв спокій? Важко згадати.

   Марго повільно ходила колами, наче боялась злякати свою вершницю, що міцно стисла ногами боки тварини. Влад зіперся на дерев’яну загорожу і задоволено спостерігав. Йому все ж таки вдалося вмовити цю дівчину осідлати кобилу. Перші спроби були невдалими і здавалися безнадійними через страх, що переповнював кожну Катину клітинку та врешті решт мети було досягнуто.

   Тварина підійшла до господаря і покірно опустила голову, очікуючи подяки за свою гарну поведінку. Вдячність чоловіка не забарилася – він ніжно її погладив. Швидко переліз загорожу і допоміг Каті спуститися на землю.

- Ух,- видихнула дівчина. – Я жива, дякувати Богові!

- Не перебільшуйте! Ця кобила і мухи не скривдить, хоча скажу вам по правді, мені і звідси було добре видно, як трусяться ваші коліна. А зараз підійдіть і подякуйте їй. Ось так,- Влад положив руку дівчини тварині на голову і показав, як потрібно нею водити. – Мені здається, вам уже набагато краще,- перевів чоловік тему розмови.

- Вам не здається. Я тут наче зцілююсь. Припинилися безкінечні сни про те, як я шукаю порошок і намагаюся прийняти дозу, вранці уже не нудить. Прокидаюся ще до дзвінка будильника і промотую у голові плани на день. А ще, я знову звикаю спати у ліжку, а не у якомусь занедбаному підвалі чи біля сміттєвого контейнера.

- Добре, це шлях до одужання, але запам’ятайте, Катю, колишніх наркоманів не буває. Кожної миті будь яка стресова ситуація, навіть незначна може повернути того монстра, який поки-що задрімав неспокійним сном. Я ховаюсь від нього тут,- чоловік показав рукою навколо себе.

- А ваш монстр повертався? – поцікавилась дівчина, не припиняючи свого заняття.

- Ви хочете послухати мою історію?

- Я нікуди не поспішаю, тож…

- Тоді давайте пройдемось і я розповім вам, як став наркоманом, а ви розповісте, як опинились на вулиці.

- Згода.

   Вони повільно попрямували стежкою пліч-о-пліч, а навколо них розгорталися запашні зелені ковдри і плодовиті дерева. Обидва відчували затишок спілкування, але попри це мали тягарі, що вперто не відпускали, а в одного із них дороги назад вже не було…

   Вперше він спробував наркотики із цікавості. Це ж було так круто! Приятель з університету запропонував піти разом із ним до знайомого на квартиру, Влад погодився. Чому б не спробувати? Що станеться від того, якщо зробиш це лише раз?

   Знайомий був дещо старшим за них, мав надійного постачальника і навчив їх правильно нюхати кокаїн. Згодом, коли Влад стане постійним клієнтом, він матиме вихід на постачальників без посередників.

   Отже, одним разом все це звісно не обмежилось, а з часом увійшло у них в частеньку звичку. Дівчина, Карина яку Влад фактично боготворив, здавалось нічого не помічала, або вдавала, що не помічала. Завдяки батьківським грошам, хлопець міг не відмовляти собі у бажанні вразити подругу і був упевнений, що вона вартує всіх його затрат. Все менше і менше його цікавило навчання і університецьке життя, все більше часу займали закриті вечірки, які могли розпочинатися ще зранку і тривати по кілька днів.

   Коли з’ясувалось, що за обміном до Німеччини поїхав інший студент, адже Влада банально не могли знайти, з цього були здивовані лише його батьки. Через того таки приятеля, що познайомив Влада з наркотиками, вони з’ясували правду і змусили сина лікуватися у закритій клініці. Звісно, про це ніхто не знав, навіть його Карина, яку батьки терпіли лише через впливовість її рідних. Після лікування, хлопець повернувся до навчання і начебто все налагодилось аж доки одного разу він випадково зустрівся у барі з тим знайомим свого приятеля, що навчав їх правильно вживати наркотики. Спочатку він його навіть не впізнав, а коли зрозумів хто це, хотів обмежитись лише привітанням та дівчина, що сьогодні вирішила провести вечір із ним зажадала ближчого знайомства з чоловіком. Як Влад не намагався, йому не вдалося позбутися старого знайомого, а Карина запросила його за їхній столик. Весь вечір вони весело розмовляли, а хлопець відчував себе зайвим і лише тиха злість і ревнощі були тоді його супутниками. Що ж так захопило у ньому Карину, він не міг зрозуміти. Невже вона завжди була такою розкутою і говіркою? Можливо, це просто ревнощі, або ж він не так добре знає свою дівчину, як йому здавалось. Коли вечір добіг кінця і було вирішено розходитись, хлопець надіявся, що ця неприємна зустріч стане для них останньою та чоловік наполіг, а Карина охоче погодилась ще раз так «чудово» посидіти вже за кілька днів. Влад неабияк розізлився. Залишившись нарешті на одинці він намагався відговорити дівчину від будь якого спілкування з цим чоловіком:

- Він доволі підозрілий тип, Карино. Навіщо нам ще раз із ним бачитись? – говорив він, намагаючись приборкати бажання підвищити голос.

- І що з ним не так? Ти щось знаєш про нього?

- Ну…- Влад вагався. Якщо він бовкне зайвого, може щось виплисти і не дай Бог Карина дізнається про його наркотичну залежність.

- Ти просто приревнував мене, зізнайся?

- А навіть якщо і так. Ми не будемо з ним більше бачитись і крапка.

- Не верзи дурниць, Владе,- схоже це добряче її розсмішило, - ти ж знаєш, що я буду зустрічатись з ким хочу і коли хочу, якщо мені приємне спілкування з цією людиною. А воно мені таки приємне. Тож можеш не іти, якщо тобі не хочеться.

   Владу не хотілось та він ішов. Весь час був поруч, хоч майже не приймав участі в розмовах. Він страшено ревнував та боявся втратити свою принцесу і лише надіявся, що це скоро у неї пройде. Не пройшло. Через місяць Карина заявила, що виходить за їхнього нового знайомого заміж. Заміж? Це був наче грім серед ясного неба. Як таке могло статися? Коли?