РОЗДІЛ 8

   З похмурих снів витяг ледь чутний стук у двері. Розплющивши очі Катя подумала, що знаходиться у якійсь картонній коробці і що страшенно хочеться дози, але враз згадала, де перебуває і заспокоїлась. Наркотик й досі не відпускав її. Все навколо поглинала пітьма і тиша. Ні гудіння моторів, ні тупотіння сусідів, ні штучного освітлення на вулиці. Лише тиша і темрява. Може той стук їй помарився?

   Та він повторився і цього разу гучніше. Дівчина різко сіла на ліжку, від чого запаморочилось у голові.

• Час прокидатись,- почулося з-за дверей,- сніданок на столі. Я вас чекатиму на вулиці. Будьте ласкаві, не баріться!
• Невже він не жартував про пробудження о п’ятій? – пробубоніла Катя собі під носа, коли кроки віддалилися і роздратовано опустила ноги на холодну підлогу. – Все ж ліпше тут, ніж у сміттєвому контейнері.

   Дівчина швидко натягувала на себе одіж, адже у кімнаті було доволі прохолодно і спустилася до кухні. На столі на неї чекала яєчня, кілька шматочків сірого хліба, бринза і …, о, диво, кава. Все швидко і жадібно було поглинуто. Лише одне засмучувало, що тепер слід іти на вулицю замість того, щоб вмостившись у тепленькому ліжечку, продовжити бачити сни.

   На вулиці господаря ніде не було видно, тому довелося іти його шукати. Рішення прямувати на дивні звуки(а це лише мукала голодна корова) виявилося вірним і незабаром Катя побачила чоловіка у хліві, де він годував скотину.

• Ось нарешті і ви! – зауважив Влад, усміхаючись на її брезгливий вираз обличчя.
• Вибачте, що затрималась. Очікувала на схід сонця, щоб знайти до вас дорогу, але надалі буду керуватися запахами.
• Ароматів chanel тут не знайдеш, але й запахи у корівнику не найгірші у світі. Куди гірший сморід вседозволеності і безкарності. Ви не находите?
• Я…поки що не здатна розмірковувати на такі теми. Може ви просто покажете, що мені слід робити?

   Чоловік окинув її серйозним поглядом і обіперши об стійло вила підійшов до однієї із трьох жительок хліва.

• Це Джоан,- сказав він, лагідно погладжуючи тварину. Брови у Каті поповзли вгору. – Люблю Ремарка,- поспішив пояснити господар. – А це Маргарита…
• Любите Булгакова?

   Влад не відповів, лише усміхнувся, показавши красиві білі зуби і перейшов до третьої худобини:

• А це Роксолана…
• І Загребельного читаєте?
• Читав, але Роксолану я купив у одного фермера, де їй доводилось жити серед півсотні інших корів і бика. Можна сказати визволив із гарему. А ви, мабуть й корови ніколи у житті не бачили?
• Мушу вас розчарувати, але бачила. Більше того я ще й знаю, де у них вим’я. А зараз постріл у голову: я умію їх доїти. – схоже дівчині таки вдалося здивувати любителя класики, адже він стояв і отетеріло дивився на неї з добру хвилину.
• Ну, гаразд, вам вдалося мене вразити, але дозвольте поцікавитись, звідкілля такі уміння?
• Я журналіст. Точніше була журналістом, - поправилась жінка і по обличчю у неї пробігла печальна тінь. – Рід діяльності у мене був такий, що доводилось помандрувати і нашими мальовничими селами. Одного разу я брала інтерв’ю у жителів одного села,- Катя сумно усміхнулась, очевидно згадавши щось приємне,- жителі якого були проти будівництва хімічного заводу поряд. Там жила одна старенька бабуся, яка наполягала, щоб ми спробували, яке смачне молоко у її коровини, поки ще не «наповзла та чортівня», як вона казала. От я і вирішила скористатися можливістю навчитися доїти корову. Мені тоді було все цікаво.
• Як же ви дозволили собі…?
• Дозволила що? – дівчина здавалось вийшла із оціпеніння.
• Упасти на самісіньке дно.

   Вона не знала відповіді на це питання і щоб Влад не помітив жадібної сльози, що зрадницьки покотилася по щоці, підійшла до Джоани і почала її гладити. Схоже чоловік здогадався, що продовжувати розмову недоречно, подавши їй дійницю, поспішно вийшов із хліва.

   Вона сиділа у великому залі. Майже усі місця були зайняті. Дев’яносто відсотків аудиторії були жінки, які так само як і вона збуджено оглядалися навколо і весело перешіптувалися. Хто ж такий цей Єгор?- без кінця крутилося у її голові запитання. Як йому вдається збирати стільки людей у одному місці?

   Леся і Іра також були з нею і з цікавістю мотали головами навкруги. Вона посварилася з Михайлом і вже кілька днів у квартирі панувала гробова мовчанка. Коли чоловік дізнався, що їй прислали три запрошення, то ледь не збожеволів від злості. Він категорично заборонив їй туди іти, а коли вона відповіла, що сама вирішить, куди їй ходити, а куди ні, подзвонив її батькам і наговорив про неї усякої гидоти. Приїзд матері не забарився і наступного дня, після роботи, вона вислуховувала лекцію про те, якою має бути хороша дружина і що їй час уже народити зо двійко дітей та кинути своє життя на вівтар служіння і догоджання чоловіку. Прогулянка у парку перетворилася на безкінечний потік шпиків у її сторону. Мати наполягала, щоб вона негайно звільнилась і забула про існування цього Єгора.

   Що спонукало її зробити всупереч бажанню матері і Михайла, вона сама не розуміла, але сидячи у першому ряду, відчувала певне задоволення від того, що вчинила по своєму.

   Коли він вийшов, усі у залі притихли і Катя раптом відчула що і на неї його поява подіяла немов гіпноз.

• Ви тут, бо заслуговуєте на більше,- почав чоловік і навколо запанувала тиша,- ви тут, бо бажаєте навчитись, як отримувати більше кохання, більше ласки, більше грошей, більше сексу…- аудиторія вибухнула оплесками. – Я можу усього цього вас навчити, але є одна умова,- оратор зробив паузу,- ви маєте слухати мене беззаперечно і виконувати усі мої вказівки. У цьому залі сьогодні присутня особлива гостя. Я хочу, щоб ви їй поаплодували. Піднімись Катрусю, нехай тебе усі побачать.