РОЗДІЛ 7

   Дівчина вийшла з машини, скептично роздивляючись навколо. І як вона могла погодитись на це все? Невже можна щось знайти у цьому Богом забутому місці?

   - Цивілізація звісно ж сюди ще не дійшла. Надіюсь, що господар не з’їсть мене на обід?- за спиною хтось кахикнув. – Ні, тільки не говоріть, що він стоїть позаду?

- Тут ви угадали,- відповів приємний голос за спиною, що змусило гостю різко розвернутись. – А щодо обіду, мені більш до вподоби ніжне молоде м’ясце, то ж можете бути спокійні.

   Чоловік, що стояв перед нею цілком відповідав цьому місцю. Абориген, якому якимось чином вдалося пережити буремний плин цивілізації і не зникнути з лиця землі. Він був вищим за неї на голову і мав не помірно широкі, як їй здалося, плечі. Довге, каштанове волосся, було зібране на затилку у хвіст. А ще борода, яка доповнювала образ неандертальця. І лише джинси та витерта коричнева дублянка давали змогу зрозуміти, що вони не перенеслись у минуле, швидше минуле перенеслося до них. Погляд його карих очей пронизав дівчину наскрізь, від чого зробилося не пособі. І доки вона отетеріло продовжувала витріщатися на нього, він підійшов до лікаря та на мить затис його в своїх міцних обіймах .

- Іване Гнатовичу, радий вас бачити! Давненько ви не приїздили.

- Робота, синку, сам розумієш. А ти бачу, все м’язи нарощуєш?

- І у мене робота, лікарю. Без них ніяк.

   Чоловіки розсміялись та одночасно повернули голови до гості.

  - А це та дівчина, про яку я тобі розповідав. Катю це Влад, власник цієї чудової ферми. У нього ти деякий час поживеш. Владе, це Катя, моя пацієнтка, якій не обійтися без твоєї допомоги.

   Чоловік підійшов та протяг руку для привітання:

- Не бійся, я тебе не з’їм, принаймні доки будеш слухняною. Та жартую я, може вже подаси свою руку?

   Катя зрозуміла, що й досі нерухомо стоїть і витріщається на хлопця, бо під всім цим маскуванням ховався все ж таки хлопець, ще й рота роззявила.

- А, так, звісно,- вона несміливо простягла руку, яку одразу ж обхопила ведмежа лапа. – Катя.

- Влад. Ну що ж, зайдемо у дім і вип’ємо чаю?

   Із задоволенням синку. Катю ви не знаєте, який смачний чай у цього хлопчини. Він сам збирає трави. Це не ті відходи, що ми купуємо у магазині. Чим вгощатимеш сьогодні?

- Я заварив чай з шипшини. Вона настоювалась дві години у термосі, очікуючи вас і зараз має смакувати ідеально.

   Всі піднялися дерев’яними сходами і зайшли до будинку. Дівчина була приємно вражена, оскільки всередині оселя виявилася більш цивілізованою, ніж зовні. Був присутній більш менш пристойний ремонт. Простора вітальня із затишним диваном, кріслами та каміном, праворуч кухня, відгороджена лише аркою, красиві дерев’яні сходи, що вели наверх були вирізьблені дивакуватим узором.

- Я бачу, що ви здивовані? – запитав господар, пропускаючи гостей перед собою у кухню.

   Просто ззовні будинок виглядає раритетним і я припускала, що й у середині так…

- Шкода, що вам довелося розчаруватись.

Кухня теж виявилася доволі сучасною, зі всіма благами цивілізації та хорошою технікою.

Ого!- вирвалось у дівчини, а настрій тим часом починав підніматись.

- Судячи з цього відгуку, ви планували тут побачити печеру з багаттям по середині і первісними людьми навколо нього.

- Чесно кажучи, щось таке я собі і уявляла, адже ваш зовнішній вигляд…

- Катю, як тобі не соромно? – перебив дівчину лікар.

- Ну що ви Іване Гнатовичу! Мені дуже цікаво послухати погляд зі сторони.

- Ви матимете для цього ще достатньо часу. Я вас не розчарую. То де ж той знаменитий чай?

   Як не дивно, але чай їй сподобався, хоч вона такого ніколи не коштувала. Будучи дитям кам’яних джунглів, дівчина звикла до чайних пакетиків з ароматизаторами та кавових стіків вміст яких складав мабуть половину таблиці Менделя. Це ж було щось геть інше, щось справжнє, живе, як і все навколо на цій фермі.

   Через годину лікар поїхав, а Влад провів її нагору та показав невеличку кімнатку у якій вона тепер житиме. Сьогодні він порадив їй добре виспатись, бо завтрашній день, як і всі наступні розпочинатимуться у неї з п’ятої години ранку і закінчуватимуться зі смерканням. Вона має робити все, що загадуватиме їй господар, інакше тут не житиме. Що ж, не звикла до фізичної праці наркоманка була багатообіцяючим робітником. Дівчина вже почувалася нестерпно стомленою, а тому не роздягаючись упала на ліжко і поринула у неспокійні сни…