22.2

Я згадала  про те, що він говорив.

– Ти сказав, що  тут живуть сновидіння і фантазії.  То чому   ж люди не  можуть сюди  випадково потрапити? Адже всі бачать сни, всі про щось мріють.

– Бачать всі. Але  є межа, що відокремлює  світ   безтілесних фантазій і снів від світу, де вони втілюються в  життя. І цю межу  перетинають  лише свідомо. 

– Ага, – задумливо  сказала я, – Виходить, можна мріяти все життя і нічого не отримати, а можна щось  уявити всього один раз і   потрапити прямо в портал?

– Приблизно так, – відповів Луат, – Це складні процеси, і пояснювати їх тобі зараз   я не  буду. 

– Та й не треба! – відмахнулася я безтурботно, –  І без того в голові каша. Так звідки  ми забудемо цю воду? 

 – З  колодязя.

–  Зі звичайного колодязя?

– Не зовсім звичайного.

– А в казках її  приносить ворон. Або вовк…

– Магічний помічник! – посміхнувся  Луат.

– Ну так, –  я кивнула, дивлячись на нього з надією.

–  Ну вважай, що сьогодні твій магічний помічник – це я.

– Ти чаклун?

–  Ні. І мова зараз не про те, хто я такий, – його голос став суворим.

Мабуть, він зовсім не хотів  розповідати про себе.

А  я й не збиралася наполягати. 

Добре вже й те, що він  мені допоможе. Швидше б зробити все, що потрібно, і повернутися…

Я –  довірлива. Такою мене зробило життя у Фінляндії. 

Але все ж,  наважилася запитати:  

– Розумію, що я сама тебе тут благала і все ж… Ти говорив, що у тебе  свої турботи. Говорив, що теж маєш справу до цього дуба. Але ти  відклав   всі свої справи, щоб допомогти мені. Чому?

І на мить я міцно заплющила очі від страху, чекаючи, чого завгодно у відповідь: насмішки, презирство – в принципі, була готова до всього.

Але Луат лише тихо розсміявся і якось зовсім по-дружньому поплескав мене по плечу.

– Мені й самому цікаво, що з цього вийде. Відповім так:  подібний досвід дуже знадобиться. Можливо, по дорозі я придбаю те, що стане у пригоді  особисто мені. Але ти не хвилюйся, на твоє я не зазіхну. Обіцяю.

Абсолютно очевидно –  він нічого  не боїться і цілком впевнений у власних силах. 

Одне тільки  мене бентежило і не давало спокою:  якось надто вчасно він з'явився…

Ця думка вже турбувала моє серце, але ось так глибоко, я її не розглядала.

Чи не виявиться це якоюсь витонченою  підставою? Пасткою, жорстоким обманом. 

Але з іншого боку... 

Хіба привид із дзеркала не зацікавлений у тому, щоб я виконала його завдання?

Інакше, який сенс у цій трагікомедії? Вбити він мене міг  і  на місці, не відправляючи в інший світ.

А раптом провідник, про якого він говорив, – це не Меліккі, а саме Луат? 

До речі, не можна відкидати і те, що цей красень  писаний якраз і є той самий привід. 

– Задумалася? – поцікавився Луат,  помітивши, напевно,  тіні всіх  суперечливих почуттів, що промайнули за кілька секунд  на моєму обличчі.

– Мені доведеться довіритися тобі беззастережно, – сказав я  майже пошепки.

– І тебе це турбує?

– Дуже. Адже  я  не маю поняття, хто ти. А раптом ти  мені брешеш?

– Не буду тебе ні в чому переконувати. Давай так.  Ти зараз приймаєш рішення.  Остаточно.  Згодна чи ні. Якщо ні, то я миттєво зникаю, і ми з тобою більше не побачимося. Швидше за все. Отже... відлік пішов...  три, два...

– Згодна! – буркнула я роздратовано.

–  Тоді ми більше не повертаємося до цієї теми.  Ну що, вперед?

Я  зітхнула, перевірила, чи  на місці мої скарби, чи надійно застебнуті кармани.  

Так, дубові гілки  злегка прив'яли,  але я вже  зрозуміла:  все, що пов'язано з дубом,  за потреби знову  вміє ставати живим і свіжим.

Західні відблиски все ще танцювали по верхівках дерев.

Густі, примарні, дивні сутінки затягували ліс. 

Я мимовільно  здригнулася від охопившого мене, нереального почуття. 

Його дуже важко було пояснити.  Немов те, минуле життя  нічого  більше не значило. 

А тепер  моє сьогодення – цей сутінковий ліс   невідомого світу і все, що з цим лісом пов'язано. 

І що  безтурботного життя більше ніколи не буде, а буде  – магія і вічне прагнення до чогось недосяжного.

Книга занадто велика, тож викладати я її тут  до кінця не буду. Бо  праці багато, а  відгуку -- ніякого!  Дякую усім за увагу!

                                               Кінець першої частини