Глава 19.1

Навколо було так спокійно і мирно, що я повністю розслабилася і, навіть, трохи задрімала, відчуваючи себе в повній безпеці. 

Але незабаром вловила таке, від чого відразу розплющила очі і  сіла, напружено хмурячись: чи то тінь за деревами промайнула,  чи то гілка десь тріснула...

Повільно підвелася на ноги,   схопила  ніж. 

Відчуття того, що я тут не сама, що хтось бродить по лісових хащах,  пробігло по спині неприємною прохолодою. 

Чи може примарилося?

Серце якось збудженно застукало.

Я підхопила з землі куртку   і сховалася за дубом, уважно  вдивляючись і вслухуючись в тому напрямку, звідки доносилися вібрації чужої присутності. 

А долонею   міцно стискала вологу рукоятку ножа.

Скоро почула тихий свист: чистий, безтурботний. Хтось   йшов по  лісу і   насвистував легку, веселу  мелодію. 

Я затаїлася і майже втиснулася в дерево, продовжуючи спостерігати з-за густого листя. 

Свист замовк, і на галявину вийшов чоловік.  

Нічого такий чоловік: світле волосся, великий зріст, смагляве, гарне обличчя, темний одяг старовинного, я б сказала, крою: сорочка, штани, заправлені в невисокі, з відворотами чоботи, шкіряна безрукавка, широкий пояс.

Подібні костюми  я бачила в  казках, де   кровожерливі дракони викрадають прекрасних принцес, а сміливі принци тіх принцес рятують… 

Чоловік зупинився на краю галявини і почав уважно оглядати дуб. 

Я, навіть, дихати перестала. 

Звідки мені знати, які істоти мешкають в іншому світі? 

Може,  це вони тільки зовні як люди, а всередині – жахливі  монстри.  Привабливій зовнішності і в реальному  світі  краще не довіряти. 

А в іншому, де все може бути ще більш заплутаним і небезпечним, так і поготів.

Я напружилася. 

Коли він вже забереться звідси під три чорти?

– Хто тут? –  раптом запитав чоловік. – Покажися. Ця галявина – нейтральна територія, безпечна для кожного –   як для того, хто заблукав, так і  для того, хто прийшов   з доброї волі.

Приємний голос, цілком членороздільна, сучасна  мова.

Тож я набралася хоробрості.

– Для кожного? – перепитала, наполовину виходячи зі свого укриття і, про всяк випадок, демонструючи незнайомцю ніж.

– А,  так тут відьма, – сказав він і зробив крок до мене.

– Стій на місці! – крикнула я, замахуючись ножем.

– Ого! – засміявся він, але зупинився. 

Потім  уважніше подивився на ніж і  сказав:

– Так це для тебе відкрили портал! А я все голову ламаю, звідки вітер…  

– Не розумію, про що ти говориш…

– Невже? Ти – відьма зі світу людей, у тебе ритуальний ніж некроманта.  

Першим  моїм поривом було розпитати  його  більш докладно, але потім мене вразила думка, що, можливо,  цей привабливий розумник  полює  як раз за тим, що потрібно мені. 

Інакше звідки  так багато знає?

– Краще тобі забиратися геть, – рішуче сказала я.

– Заважаю?

–  Я повинна залишитися тут одна і закінчити те, що почала.

–  Ти з якого часу? – запитав він. 

–  Не твоя справа.

– Що тобі з цього дуба? Дари некроманта?

Я й рота відкрила.

– Звідки знаєш?

–  Не твоя справа! – передражнив він мене.

Я мимоволі окинула поглядом його могутню, струнку постать. Здається, він навіть вищий за мого Ронні. Ні, не здається. Справді, вищий…

– Як тебе звати? – знову запитав він.

Я не стала нічого  вигадувати і  просто сказала:

– Фаїна.

– А мене Луат… То тобі потрібна допомога?

– Ні. Сама впораюся… – буркнула я і, згадавши про щось, підозріло зіщурилася: – Або… тебе привид підіслав?

– Який привид?

– Неважливо, якщо не знаєш. А якщо знаєш і брешеш – тим більше неважливо.

– Навіщо мені брехати? – щиро здивувався  Луат, – Я такий самий мандрівник, як і ти. Цей  світ – не мій.

– А чий?

– Ничий. Прикордонні землі, де сходяться   сновидиння,  фантазії,   жахи і таке інше…

– Ти якось вчасно з'явився, – сказала я, проходячи туди-сюди вздовж дуба. – Дуже підозріло. Не впевнена, що можу тобі довіряти.

– Для чого тобі дари некроманта? – запитав Луат, спостерігаючи за моїми метаннями. –  До дуба мертвих приходять лише тоді, коли потрібно когось воскресити. У тебе померла близька людина?

– Ще ні, але… – машинально відповіла я і відразу прикусила язика.  Не вистачало розповідати про себе першому-ліпшому!