Глава 17.1

Інший світ? Знову? 

Але Меліккі переконала мене, що вмирати не доведеться, що перехід легкий і безпечний.

Я страшенно нервувала, тому відмовилася від їжі, тільки трохи випила трав'яного чаю. 

Живіт підводив від голоду, але варто було  спробувати проковтнути шматок чогось їстівного, як він застрягав у горлі, і мене негайно починало нудити. 

Не передати, наскільки  огидне відчуття! 

Заклинання, яке прочитала Меліккі, щоб полегшити мої страждання, подіяло досить мляво.

– Це нормально, – заспокоювала вона. – Твоя сила зростає. Можуть бути і кровотечі, і запаморочення, і помутніння свідомості. Скоро звикнеш.

До чого звикну? 

До того, що життя  моє хитає з боку в бік, і відтепер все в ньому залежить від примхи  дурного привида, якого я так необачно випустила з задзеркалля в реальний світ?  

Я  помацала   перстень в кишені, і вперше замислилася над тим, як  він був здобутий. 

Зазвичай, продавці ретельно  перевіряють  всі речі, що  надходять у  продаж, а меблі  – особливо.

Але одна справа – не помітити якусь шпильку або монетку, що застрягла в щілині між перегородками, зовсім інша – перстень. 

Я згадала, як він  спокійно виблискував гнучкою гранню на середній полиці  антикварної шафи, майже на виду, прикритий лише декоративними вітражними дверцятами. 

Не може бути, щоб шафу ніхто не відкривав, поки та стояла в залі барахолки, адже там  купа  зацікавлених  людей за день проходить. Пригадую, я тоді ще здивувалася, подумала, ось ця дрібничка навмисно лежить і чекає на мене... 

І не залишилося іншого вибору, окрім як забрати його з собою. Перстень немов загіпнотизував  мене, хоча я ніколи не любила носити  прикраси на пальцях..

Запитала про це у Меліккі.

– Я не можу  пояснити тобі того, чого  сама не знаю. Багато духів потойбіччя мають власні інтереси у світі людей. Магія, нехай і непомітно, впливає на  земний простір, і люди також піддаються її впливу, відповіла чаклунка.

– Занадто розпливчасто!  – я скривила губи. – Не всіх людей шантажують злі привиди. Хто він такий?  Що станеться, якщо я не виконаю його вимоги? А якщо виконаю?  Чи дозволить він мені жити далі так, як я хочу?

– Навіть, уяви не маю. Я повинна   стати твоєю провідницею тут, і тільки. 

– Але ж хтось  тобі це доручив?

– Мені доручено зустріти відьму і допомогти їй здійснити  переход, куди потрібно.  Решта – не моя турбота. Я нічого не хочу знати  про тебе і не буду розповідати про себе. Ми з різних світів, і наші шляхи навряд чи перетнуться в майбутньому. Пора!  – Меліккі подивилася   через вікно у двір, де Кайса годувала  трьох худих, скуйовджених  курей.

Тепло від печі легкими хвилями розтікалося по невеликій кімнаті, а на вулиці було холодно і незатишно. 

Жахливо не хотілося залишати будинок. 

Я неохоче підвелася, потягнулася до куртки. 

– Що це за інший світ такий?  – запитала, виходячи слідом за Меліккі у двір і здригаючись  від поривів сирого, неприємного вітру.

– Скоро побачиш. 

Ми попрямували до лісу.

– Там небезпечно?  

–  Небезпека  може чекати на тебе, де завгодно. Тож будь  обережна.

– Ти про що? – я насторожилася і відчула, як тверда рукоятка ножа, захованого на грудях, впилася прямо в сонячне сплетіння.

– Нікому не довіряй. Інший світ любить перевіряти людей на придатність. А ти відьма молода, недосвідчена…

– Якщо я відьма, то де моя сила?  Вона ж повинна якось проявитися! Що я можу? Літати, перетворювати інших на жаб, робити золото з піску, що? 

– Дізнаєшся свого часу, – відповіла Меліка.

Вона йшла попереду, тому  я  не бачила її обличчя, але в голосі  чулася   усмішка.

Я озирнулася навколо і глибше закуталася в куртку. Як сумно і похмуро навколо!