Глава 3.1

Дуже вдала фотографія, зроблена недавно. Спеціально її роздрукувала і помістила в рамочку. 

Я і Ронні. 

Його  бабця, яка  народилася у  Радянському союзі, але після війни потрапила до Фінляндії, прожила довге, щасливе життя, і встигла навчити онука  своєї рідної мови.  

Але в іншому Ронні справжній фінн: світла шкіра, яка не терпить сонця, блакитні очі, рудувате волосся, зібране у вузол на маківці, борода, зріст –  метр дев'яносто, нестримна любов  до  тренажерних залів і обідів у дорогих ресторанах.

Ронні… Посміхається з фотографії… Гарний такий…   

А поруч я, притулилася до його плеча:   теж гарна, безтурботна, тримаю витонченими пальчиками  пасмо волосся, що розвівається на вітрі, а за нами дивовижний морський пейзаж: затока, небо з чайкою і величезний круїзний лайнер, що здійснює щоденні рейси між  містами Турку і Стокгольм.

Два  роки  сімейного щастя в різних будинках. 

Частіше Ронні ночує у мене, хоч моя квартира і менша, і район далі від центру, але мені подобається: навколо ліс, поруч море. 

До речі, в містах  Фінляндії багато таких районів, де будинки не вище чотирьох поверхів, і   стоять прямо  посеред лісу.

То чи стане Ронні перешкоджати розвитку моєї  чаклунської  сили? Напевно, спробує. 

Він  –  хлопець практичний, діловий, з престижною роботою, хорошою зарплатою, з татом, який є власником мережі супермаркетів. 

Я ж   – ледарка суцільна, періодично бігаю  по якихось підробітках, але частіше отримую соціальну допомогу і живу в своє задоволення, не  дуже турбуючись про завтрашній день. 

Незбагненна таємниця, як нам вдалося зблизитися   і протриматися разом так довго!

Свою вигоду від цих стосунків я відчувала чітко: Ронні зручний, дуже милий і симпатичний, у нього завжди можна перехопити грошей або позичити машину. Моє теперішнє життя поруч з ним легке і комфортне, а майбутнє – забезпечене по саму горлянку. 

Ось така я, Попелюшка, якій все ж вдалося зачепити дивовижно  прекрасного принца!

Але  тепер все змінюється. 

Я заявила про своє бажання стати відьмою, відправила посил у світовий простір і процес  цей –  незворотний.

Дзвінок у двері перервав мою ініціацію.

Ронні,   як завжди,  пунктуальний. Сьома ранку – час пити каву, а я поскаржилася йому вчора, що залишилася без кавоварки, ось він і потурбувався – привіз нову.

Останній тиждень ми не ночували разом.  

Ронні був завантажений роботою,  але    кожного другого дня  ми незмінно  обідали  в  у ресторані.  

Бо у Ронні – все за графіком.

Ронні поставив коробку з кавоваркою на кухонний стіл, скинув з плеча сумку, потім пройшовся по двох кімнатах моєї невеликої квартирки, заглянув у вбиральню, зітхнув безнадійно і сказав:

– Так жити не можна. Надішлю сюди прибиральницю. 

– Довго думала, чим мені зайнятися, і знаєш що? Стану відьмою! – заявила я голосом,  що не сприймає жодних заперечень. 

Навіщо  блукати навколо, якщо  моє рішення незмінне і остаточне!

– Ти не забула, що завтра вечеря з моїми батьками? Купи відповідну сукню. Я переказав тобі на рахунок потрібну суму грошей, – сказав Ронні,  розпаковуючи коробку і дістаючи з неї кавоварку.

– Куплю… Дивись, он в тому кутку встановлю вівтар. Приберу тумбочку. Дуже підходяще місце, навпроти вікна, куди досягає світло місяця. Класно, правда?

– Я домовився про кредит. Коли ми одружимося, то будемо жити у власному будинку на березі затоки. Біля скелі, де тобі подобається. Батько погодився зробити перший внесок, а ще він подарує нам по машині. Я вже вибрав, ти теж повинна вибрати...

Знову розмови про одруження! В останні три місяці все частіше і частіше. 

Стати дружиною Ронні – витягнути щасливий квиток з правом проходу в безтурботне життя. 

Замарашка Попелюшка перетворюється на принцесу в діамантовій  короні!

– Ронні! Ти мене, взагалі,  слухаєш?  До речі, у мене й кава закінчилася.

– Я привіз, – він дістав із сумки пачку кави і два  великі бутерброди з супермаркету – із зеленню і куркою.

– Ти мене слухаєш? – повторила своє запитання. – Я вирішила стати відьмою.

– Добре, що ти нарешті прийняла хоч якесь самостійне рішення! Подарувати тобі мітлу і капелюх? Якраз  скоро Гелловін.

– Дурний жарт, – огризнулася я.

– Розумію, що тобі нудно. Тобі 20 років,  пора утверджуватися  в житті, інакше так і до психолога недовго потрапити! – сказав Ронні, готуючи каву.

– Сама буду вчтитися  на психолога. Але трохи пізніше… – я шумно видихнула.