На порозі великих змін, я руйную бетонні стіни

На порозі великих змін, я руйную бетонні стіни.

Захлинувшись в думках своїх

Огорнувшись туманом сірим.

Розділивши життя на ДО, і не бачу яскравого ПІСЛЯ

Якось сталось, що дуже давно, не співає в душі моїй пісня.

Стали сльози котитись з очей, і немає сил зупинитись

Наче я пішла від людей, що продовжують бути, і жити.

Загубилась в своїй голові

Віднайшла собі подругу чорну

Що згорнула в обійми свої й показала тернисту дорогу.

Через морок суцільних змін і не завжди зважених рішень

Я руйную той чорний дім, невимовних страхів, і звичок.

Мої сльози мов зоряний пил, заколисують мою душу

Непроглядна безкрайня ніч, відкриває мені, свою душу.

Я вдихаю легкий аромат, що нагадує свіжість ранку

І веде мене не назад, а у світ неймовірних світанків.

Мої тіні тепер не мої, їх поглинуло зоряне небо

Засвітивши в моїй голові, ці безкраї просторі шляхи.

На порозі великих змін, я руйную бетонні стіни

Вимальовую нові зірки.

Що ведуть мене прямо до себе.

Подобається

#483 в Різне
#37 в Поезія

Відредаговано: 02.11.2024