Розділ 4: Крізь руїни мосту

Ранок починався як завжди — з морозного вітру, що пронизував до кісток, і диму від багаття, яке намагалося зігріти змучених яничарів. Османська армія готувалася до нової фази облоги, але жоден із солдатів не міг передбачити, що невдовзі станеться...

— Тримайте лінію! — вигукнув їхній командир Ібрагім, коли гул гарматного вогню долинув із боку перської фортеці. Це був початок чогось більшого. Вдалині крізь густий туман виднівся міст через Тигр — єдиний прямий шлях для перекидання основних сил османів. І саме тоді, коли здавалося, що облога увійшла в критичну фазу, пролунав нестерпний вибух. Міст розлетівся на шматки. Каміння й дерев’яні балки з гуркотом падали у воду, а хвилі підіймалися вгору, ніби сам Тигр роз’ярився від цього насильства.

— Аллаху Акбар! Що ж вони зробили? — вигукнув Челебі, відчуваючи, як серце стискається від жаху. Він схопив Кемаля за плече, неначе шукав у друга відповідь на своє мовчазне питання. Але Кемаль лише мовчав, дивлячись на руїни мосту, що тепер лежали на дні холодної ріки.

Султан Мурад IV швидко оцінив ситуацію. Його погляд спалахнув рішучістю, коли він підняв руку, закликаючи офіцерів до наради.

— Перси хочуть зламати нас, але вони не розуміють, що ми — османи. І нас не зупинити! — промовив султан. — Негайно збудуйте пліт. Всі сили, які залишилися на цьому березі, переправимо до основного війська. Челебі, Кемаль, ви очолите загін, щоб пробратися в тил ворога і дати їм відчути силу нашої зброї.

— Так точно, мій султане, — не довго думаючи, відгукнувся Челебі, схиливши голову, хоча в його очах промайнув страх. Але він знав, що сумніви тут ні до чого.

Будівництво плота почалося негайно. Холодний вітер гнав хвилі Тигра, і здавалося, що сама ріка протестує проти цього плану. Яничари працювали мовчки, лише зрідка перемовляючись між собою. Челебі допомагав, обв'язуючи канати навколо балок, а Кемаль пильнував, щоб усе трималося міцно.

— Думав, що після мосту буде легше, — пробурмотів Кемаль, витираючи піт із чола. — Але тепер усе стало ще набагато складніше.

Челебі кинув на нього погляд, у якому відчувалася напруга.

— Якщо ми цього не зробимо, перси нас буквально розчавлять. У них є гармати, а в нас — тільки рішучість. І якщо ми не доведемо, що цього достатньо…

Його слова обірвав різкий звук — нестерпний крик шаху Персії — Сефі I. На горизонті несподівано з'явилися вершники персів. Вони рухалися швидко, мов хижі птахи, готові накинутися на здобич.

— Часу немає! Всі на пліт! — крикнув командир Ібрагім.

Переправа через Тигр була для них справжнім випробуванням. Пліт хитався під ногами, холодна вода просочувалася через вузькі щілини, змушуючи яничарів здригатися від холоду. Челебі тримався за край плота, його погляд був спрямований уперед.

— Бачиш їх? — запитав Кемаль, вказуючи на далекі вогні.

— Так, це гарматний склад. Ми мусимо його знищити, інакше ці гармати будуть нищити нас, поки ми стоїмо під мурами Багдада.

Коли пліт досяг іншого берега, почалася найскладніша частина плану. Яничари мовчки висаджувалися, їхні рухи були надто обережними, щоб не привернути увагу ворогів. Але ніч була зовсім неспокійною. Перси помітили їх.

— В атаку! — вигукнув командир ворогів — Ільдар, і перська кіннота блискавично кинулася на османів.

Запеклий бій розгорнувся просто на березі. Челебі, з ятаганом у руці, кинувся уперед, щосили відбиваючи удари. Його меч блискавично рухався, але навіть досвідчені шамширі персів становили серйозну загрозу. Поруч із ним Кемаль, зціпивши зуби, тримав лінію, захищаючи своїх побратимів від ворогів.

— Ми не можемо зупинитися! Швидше до складу! — крикнув Челебі, прорубуючи шлях крізь натовп.

Коли вони дісталися складу, двері виявилися замкненими. Челебі, відчуваючи, як адреналін б’є в скронях, панічно озирався, шукаючи спосіб пробитися.

— Часу немає! — вигукнув він, коли побачив, як з-за рогу з’являється ще більше персів.

Кемаль, попри рану на руці, не зупинявся. Він шукав щось у кишені й нарешті дістав кресало.

— Залиш мене тут! — закричав він, але Челебі схопив його за плече.

— Ми разом почали цю справу і разом її закінчимо. Тримайся!

Перси були зовсім близько, коли Кемаль нарешті вибив двері. Усередині складу були бочки з порохом. Челебі знав, що це їхній шанс.

— Всі назад! — крикнув він, запалюючи ґніт.

У цей момент перси вдерлися до складу. Челебі, стоячи в самому центрі, високо підняв ятаган і вигукнув бойовий клич османів:

— За імперію!

Але раптово пролунав гучний вибух, що аж сколихнув землю.... Було зрозуміло лише одне — османи не збиралися здаватися, навіть перед жахливим лицем самої смерті...