Глава 5

Вечір наступив… Час так швидко пролетів.

Ось я вже йду довгими коридорами, які ведуть від моєї кімнати до тронного залу. Перед мною Духи замку відчиняють важкі дерев’яні двері з масивним золотим орнаментом.

- Її Тьмінь Амелія, Наслідна Принцеса Вищих та Усіх П’яти Кланів!!! – пролунав, ніби гуркіт грому серед ясного неба, голос церемоніймейстера.

Усі придворні розступилися, утворивши довгий коридор, та присіли у глибоких поклонах. Я повільно крокую вперед. Відчуваю захоплені погляди підданих. Ще б пак. На мені легка чорна шовкова сукня з довгим шлейфом усіяна блискітками. Складається враження, ніби вона зіткана з нічного неба.

Доки я ішла до підвищення, навіть музика перестала грати. Мої кроки відлунювалися по усій залі.

Зійшовши на поміст, я поглянула на матінку та легенько поклонилася їй. Присівши на трон, що стояв поряд, подивилася на гостей. Вони продовжували танець, який перервався з моїм приходом. Знайшовши поглядом головну фрейліну королеви – дияволку Кетлін – відзначила, що вона на цей раз перевершила себе.

Довга яскраво-червона сукня з чорним мереживом на плечах, чудово гармоніювала з аурою жінки. Волосся зібране у хитромудру зачіску, начищені до блиску ріжки…

Танець закінчився. Слово взяла королева.

- Сьогодні хочу повідомити усім новину. Я, Королева Тьми Елізабет І, відрікаюсь престолу… – що?! Вона що?! Що матінка взагалі робить?  – … на користь своєї доньки Амелії! – Невже? І чому я не здивована? О! Я уже бачу як лютує мій «улюблений» брат-близнюк. Так-так, я теж дуже рада... – Перед тим як скажу древні слова… Хотілося б сказати, що я намагалася робити все, щоб запобігти війні Кланів! Тьма Всемогутня мені свідок! А зараз… Mi, Elizabet merte! La reme de for ecior Ameli!... (Я – Елізабет передаю свою магію!  Хай живе королева Тьми Амелія!)

Фігуру матінки, уже колишньої королеви, окутала магія темним коконом. Увесь потік енергії ринувся у мій бік. У цей час тіло Елізабет почало розсипатися, прах загорівся чорним вогнем.

- Хай живе Королева Амелія! Хай живе королева!... – багатоголосся натовпу підхопило останні слова колишньої правительки.

Хоч мене змалку й готували до такої участі, все ж у душі поселилася гіркота. Тяжкі тиски міцно здавили серце… Чи я сумую за матінкою? Так, безсумнівно… Хоча ми багато часу проводили нарізну, я любила свою родичку. Саме вона поселила у мені холоднокровну правительку, яка за кожного свого підданого розірве ворогів. Так, мені важко усвідомлювати, що Елізабет уже немає, але нічого не уже не зміниш. Усе давно було вирішено за мене. Тепер на моїх плечах важкий тягар влади, який я маю впевнено нести у пам’ять своїх попередниць, а також, щоб об’єднати усі Клани Темряви знову…