Глава 4

***

Мене матінка сьогодні покликала до себе в кабінет. Чого б це? Цікаво… Через поведінку? Та я ж цілий тиждень була чемною, як і належить наслідній принцесі. А хоча… Можливо, що саме через це мене і покликали? Ну добре, побачимо ще…

Доки я тут розмірковувала, ледь не пропустила потрібний коридор замку. От не розумію, як так можна. Я ж тут вже не вперше буваю. От якби не звернула направо, а на ліво, або пройшла повз… От могла я зайти прямісінько в коридор який веде до кімнат делегатів від мерців. От не хочу туди навідуватися. Мерці, нежить… Ууууу… Не дуже гарні типи… Від виду деяких з них мене пересмикує та мурашки бігають по шкірі. І так почуваюся Я, випускниця Академії Некромантії, знавець з нежиті!... Та я стільки трупів бачила!... А все одно накочується інколи нудота, коли я бачу Древніх: стійкий запах гнилі, місцями оголені кістки, шматки плоті звисають з ребер, білі черепи з пустими зіницями… Видовище не для слабких… Добре, що з часом я звикла і не відчуваю нудоти чи страху, але невелика доля відрази все ж прокрадається…

Так от… Йду я темними коридорами… Бачу перед собою винтові сходи, стаю на першу сходинку… Хмикаю, а вона як завжди добряче скрипить та хитається. Ще було б нічого, якби під сходовим майданчиком була підлога... але внизу провалля! Раніше туди скидали різних бунтівників…

За роздумами я не помітила як подолала останню з двох тисяч сходинок. Це ж треба! Мені завжди здавалося що часу потрібно більше… Потрібно взяти на замітку, що краще щось обдумувати, коли ітиму сюди. Не дивно, що матінка завжди запрошує усіх у кабінет, не говорить на тему державних справ у будь-якій іншій кімнаті, бо ж поки сюди дійдеш, усе передумаєш, згадаєш навіть те, чого не знав!...

Я повернула за останній з поворотів та опинилася перед дверима у кабінет королеви. За дверима лунали голоса. Я маю таку звичку: перед тим як увійти до кімнати завжди слухаю, про що мова, аби потім швидше зорієнтуватися у темі розмови. Ви не подумайте, що я підслуховую… Ні! Зазвичай мені вистачало хвилини, щоб зрозуміти та вловити суть дискусії, але цього разу дещо змусило мене затриматися.

- Ви впевнені, Ваша Темінь? – сказала… Кетлін, чи що?

- Так, я вже вирішила! Уже завтра про це оголошу! Пора Амелії зайняти моє місце… – це мама що сказала? Я? Я стану новою королевою в найближчому майбутньому??? Але як? Я проти… Протестую! Я ще не готова!...

Так, заспокойся, Амелія… Вдих-видих, вдих-видих. Вони не повинні здогадатися, що я чула їхню розмову… Я підняла руку та постукала у двері…

- Заходь, Амелія! – сказала мені матінка.

- Кликали, Ваша Величносте? – запитала я та шанобливо поклонилася.

- Так! Я хотіла сказати, щоб ти готувалася до завтрашнього балу. Ти повинна виглядати найкраще! Зрозуміла? – я кивнула. – І… Не одягай ніяких прикрас на голову… А тепер іди!

Я знову поклонилася та поспішила на вихід. Коли за мною закрилися двері, на моє плече сів кажан. Таких тварин я не бачила… Кажанів бачила, але не таких розмірів. Цей був просто величезний.

- Що сталося, хазяйко? – запитав кажан голосом Духа.

- А… Це ти, Мороку… – я зітхнула. – Матінка сказала готуватися до балу…

- Це я чув! – перебив Морок.

- Ну тоді ти чув і те, про що вона говорила з Кетлін! Вона хоче провести коронацію в найближчому майбутньому!

Морок затих роздумуючи. Голова кажана смішно нахилилася набік. Тим часом пройшовши галерею, я повернула до дверей своєї кімнати.

Покої, як завжди, зустріли мене свіжим, повітрям. Схоже заклинання очистки працює на славу. Простеньке плетіння і цілий день приміщення в повному порядку.

Я повільно лягла на ліжко. Кілька ночей безкінечного тренування далися взнаки і втома накрила мене, змусивши провалитися в міцний сон.

Прокинулася я зранку наступного дня. Приготувавши сукню, яку не так давно пошила мені одна дуже талановита відьма, поснідала та почала готуватися до вечірнього балу…