Глава 3

Я знову отримала покарання від Кетлін: прочитати десять томів історії досліджень рун-старочасів. Кожна така книга має тисячу сторінок! Та це ж справжнісіньке знущання! Але… що я можу зробити? Нічого… Хоча… У мене є ідея.

Я встала з-за парти та підійшла до стелажа з книгами про історію замку. Він знаходився у дальньому кутку. Туди не діставало світло жодного з факелів. Воно й не дивно адже увесь замок – суцільний згусток Темряви, а його історія – так взагалі. Я підійшла до стелажа та втиснула одну з книг по центру до стіни. Це виявилася «Історія замку Даркнес Минулої епохи». Що ж цікава книга, але сьогодні її не читатиму, на жаль. Після моїх дій стіна почала повертатись, тому я швиденько стала на платформу, впритул до шафи.

Уже знайомий мені коридор зустрів тусклим світінням факелів. Я пройшла декілька кроків і повернула направо, потім наліво. У кінці останнього коридору на мене чекала підземна бібліотека. Я підійшла до кафедри в центрі величезної зали та підсунула велике срібне дзеркало з рунами Его на рамці. Потім поклала перстень на поверхню підставки і подумки покликала Духа. Як я і думала, по поверхні дзеркала, ніби попливли силові хвилі, а потім з’явився Він.

- Кликала, хазяйко? – запитав Дух Мороку.

- Так! Я потребую розгадки до рун, але мені бракує відповідних знань. Допоможеш з цим?

- З усім, чим попросиш допоможу! Відтепер я відповідаю за тебе та прислуговую!

- Тоді таке запитання: що ти можеш?

- Багато чого! По-перше, ставати матеріальним по твоєму проханню як вголос так і подумки. Можу читати різні заклинання, ставити бар’єри, тощо.

- Чудово! Допоможеш зі Старотемрійськими рунами!

- Дуже радий, – з долею пафосу відповів Дух.

- От і добре! – все ж я не втрачала ентузіазму. – Ходімо у бібліотеку і ти, Духу, мені все поясниш.

Я взяла свій перстень та пішла в бібліотеку. Кімната як завжди зустріла мене привітним шелестінням книг на зачарованих столах, які прагнули моєї уваги. Посеред кімнати стояла колона. Вона взагалі не схожа на ті мармурові рельєфні стовпи, які зустрічали гостей у стінах замку Даркнес. Це була стара потріскана колона, подекуди уже обвита плющем. Статуї сутностей та тварин, дивних та невідомих сучасності, здавалося тримали на собі стелю, а отже і увесь замок. Стебла пекельної троянди обвивали дзеркала, замуровані у чотирьох сторонах побудови. Саме в одному з таких воріт у інші світи, своєрідних порталах, загадкових і незвичайних, показався Дух.

- Кхм-кхм!.. Хазяйко, невже ніколи не заходила до бібліотеки? – з долею легкої іронії відізвався Морок.

- Була, чому ж не була?

- Справді? Якось не помітив! Що ж за скільки поколінь усі перестали читати книги? – здивовано вигукнув Морокоша. (Так я Духа про себе називаю. Добре, що він не знає про це.) – Тьма Всепоглинаюча, та що ж це тут сталося за якихось кільканадцять століть!

- Та є бібліотеки в кожному домі не залежно від статусу. Я просто якось не мала часу заглянути сюди. Мені й у лабораторії роботи вистачало.

- Що за нечисть пішла! Ой-йой-ой! – продовжував бурмотати Морок.

- Ну годі уже! – мої нерви не витримували.

- Так, звичайно! Я Вас зрозумів, хазяйко!

Якби Дух Мороку мав тіло, то я впевнена, що вимовляючи останню фразу, він став би по стійці "струнко" і вдавано поклонився. Як би воно там не було, але ми все ж нарешті почали розбиратися з рунами. Дух навіть, за моїм проханням, переповів теорію з рунології, а особливо історію досліджень стародавніх рун, за що йому була дуже вдячна, адже Кетлін тепер буде запитувати те, що я і без книг змогла дізнатися.