Глава 1

Бігти! Бігти! Не зупинятися!

Ніч уже давно вступила у свої володіння. Навкруги темно...

Лише Кривавий Місяць освітлював шлях вершника. Усе завмерло в очікуванні страшного кінця.

І раптом темряву пронизав крик сповнений болі та страждання... Від того звуку кінь вершника став дибки. А в людини на нім защеміло серце...

Якщо він зупиниться - вони помруть... Якщо він не встигне - вони помруть... І лише зорі, облиті кров’ю, чекали...

Аж ось на обрії забовваніло містечко. Воно палало. Язики вогню охоплювало все більше будинків. Вершник пришпорив коня та кулею поскакав до брами. По місту бродили живі мерці – вампіри. Вони кричали, когось звали. Чоловіки кидались у полум’я в надії знайти когось живого, а не трупи їхніх родичів, жінки голосили…

І, як не дивно, переможний клич розітнув повітря…

***

- Ваше Високосте, Ви мене слухаєте? – клята дияволка нависла над моєю партою. Я відволіклася на видіння. Лише вчора матінка показала, як можна слідкувати за всіма подіями в реальному часі, не встаючи з місця. Це було щось! Тепер я можу бачити селища, міста, країни та що там країни… Увесь світ!  

- Так, звичайно.

- І про що ж я тільки-но розповідала?

- Ееееммм… Я не дуже зрозуміла… Тема складна для мене… – треба якось збрехати, бо буде гірше.

- Та невже ж складно запам’ятати символіку окраси котів – помічників відьом! Юна леді, Ви будете суворо покарані! Зараз же бігом у кабінет Її Величності! Швидко! – знову я вивела свого вчителя з рівноваги.

Вона зробила легкий змах рукою і ми опинилися в кабінеті королеви Тьми. Телепорт одним магом кількох людей або предметів – це не іграшки! Це вищий ступінь майстерності! Таке заклинання забирає багато сил, а в дияволці це не склало великих труднощів, навіть ні одної краплинки поту не виступило на обличчі. Тепер я розумію, чому мама приставила до мене вчителя в обличчі Кетлін.

Кетлін – давня подруга королеви. Так, так! Вам не почулося! Подруга самої королеви, за сумісництвом моєї матінки. Вона дуже талановита дияволка! До того ж, дуже сувора. На неї, коли вона сердита, інколи навіть глянути страшно. А під час розмови дивитися в очі, взагалі велика проблема: час від часу хочеться відвести погляд, але я раз у раз переборюю себе. Увесь її образ мав страхітливий вигляд: яскраві червоні очі, біляве волосся, такі ж диявольські ріжки, біляве волосся, вказували на належність Клану Вищих.

Отож ми опинилися в кабінеті моєї матінки. Жінка з блідим обличчям та чорним волоссям схилилася над паперами та щось старанно виводила воронячим пером на аркуші пергаменту. Почувши кроки, вона підняла голову. Її бездонні чорні очі окутала пелена мороку. Їх здавалося, не було. Повністю чорні очі подивилися на нас, зміряли з голови до ніг.

- Я слухаю, Кетлін, яка проблема тебе привела до мене? – запитала королева Тьми Елізабет І.

- Та ось Ваша улюблена донечка знову не слухала мене! – почала зриватися на крик професорка.

- Я скільки разів просила тебе, Амеліє, слухати Кетлін? – спокійно запитала матінка. Не дарма її називали льодяною. Для неї були характерні стриманість та спокій, Кетлін – вогонь: легко запалюється.

Я лише похнюпилася та схилила голову. Добре, добре, провинилася. Ехххх… Таке воно життя принцеси. Матуся завжди говорила, що мудрість, розум та знання – перші ознаки, за якими визначають члена королівського роду.

До речі, раз уже матінка згадала про мою особу – я представлюся та розповім про себе. Моє ім’я – Амелія Тьма. Я донька королеви Елізабет І, як ви уже знаєте. Мені вісімнадцять з роду. Я вилита матінка. Таке ж чорне волосся, біла шкіра та бліді губи. Щоправда, мої очі поки що не змінили колір: залишилися карими. Ви запитаєте: чому це відбувається? Я зараз розповім.

Тьма – рідна сестра Мороку. Невидима, але й побачити її можна. Вона вільна, як птаха, але в ту ж мить закута в ланцюги світла. Жителі Темряви довго не могли пізнати її сутність, тому Тьму боялися, поважали, любили. Та всьому гарному колись приходить кінець. Тьму теж підкорили. Це була жінка-демон.

Перша королева Тьми мала звичайні очі, коли зійшла на трон. Пізніше у неї з’явилася донька. Її очі були, як у матері – карі, але через деякий час почали темнішати. Коли дівчина зійшла на трон, її очі уже повністю були чорні, навіть білки. Відтоді у кожного члена жіночої частини королівського роду з отриманням посоха влади змінювався колір очей, як символ належності до сім’ї повелителів.

Я ще лише принцеса жителів Темряви, майбутня спадкоємиця трону. Ось тому у мене не змінився колір очей. Вони ж у мене карі з нотками червоно-жовтого градієнта.

Мама схилила голову, поклала два пальці: великий і вказівний на перенісся та тяжко зітхнула.