Глава ІХ. Світанок миру.

Ріарден вийшовши з кімнати, він йшов по довгому коридорі, довжиною в його життя. Все прожите, як картини змінювались в голові. Цей день змінив його назавжди. Прийшовши до тронної зали, він покликав радника. Наказав підготувати мирний договір між королівством Срібних гір і його. Радник здивовано дивився на короля, але нічого не питав, швидко все записавши зник за дверима. Ріарден покликав покоївку. Темний коороль наказав підготувати західне крило для гостей. Він сидів на троні мовчки, спершись на руку. Всередині нього відбувався діалог з самим собою. Його очі були зосереджені на вогні в каміні, що танцював, мов душа, яка вперше навчилася прощати. Ріарден в цей час за багато років не відчував жаги до володарювання, лише тишу, глибоку, як ніч над його королівством.

— Невже це і є спокій?.. — подумав він, стискаючи перстень на пальці. — Чи це просто втома?

В цей момент на порозі з’явилася королева-мати. Вона ступила обережно, ніби боялась потривожити щось священне в цій тиші. Поглянувши на сина, вона тихо мовила:

— Ти змінився, Ріарден. Її присутність торкнулася тебе глибше, ніж я могла уявити.

Король не підняв очей.

— Вона не лише торкнулася мене, мати. Вона… зцілила.

Жінка зупинилась поруч і торкнулась його плеча з рідкісною для неї ніжністю.

— Якщо твоя душа жива, ще не пізно… Навіть для тебе.

Ріарден усміхнувся кутиком вуст, але в очах його ще залишався лід. Він не був певен, чи пробачить сам собі, але він точно знав — більше не хоче нищити.

— Сьогодні… я побачив, як з небес сходить світло. І це світло — вона.

Тим часом Рейвен сидів поруч з Альмією тримаючи в руках її руку. Її рану перев'язали плече вже боліло менше, вона спокійно дивилась на нього. Слова Ріардена не давали Рейвену спокою. Невже вона носить його дитя, він одночасно радів і жахався думки, що міг в секунду втратити їх обох. Як спитати її про це, чому вона мовчить, чи ще сама не зрозуміла. Альмія відчула, як його пальці міцніше зімкнулись навколо її руки. Поглянула в його очі і в них побачила океан: хвилі любові, страху, турботи й… запитання. Вона лагідно посміхнулась, ніжно торкнулась його щоки.

— Я бачу твої думки, мій Рейвене… — прошепотіла вона. — Ти боїшся, але тобі нема чого боятись.

Він ковтнув повітря, ніби намагався впіймати слова, що застрягли десь у грудях.

— Це правда?.. — його голос тремтів. — Ти…

Вона кивнула.

— Я відчула це в ту мить, коли світ зник під ногами… Це не біль, не страх. Це нове життя. Наше з тобою, коханий. Сфера — то знак.

Рейвен опустився перед нею навколішки, торкнувшись чолом її живота —  ще  не  видимого, але вже такого важливого.

— Дякую тобі, Всесвіт. Я… Я обіцяв захищати її — а тепер маю ще більший скарб…

Альмія погладила його волосся. У її очах більше не було тривоги, лише сяйво спокою і тепла.

— Ми почали нову главу, мій коханий. І в ній — троє.

Рейвен вперше в житті відчув себе маленьким хлопчиком всередині себе. Він одночасно радів, плакав, сміявся і боявся їх втратити. Альмія відчуваючи його хвилювання, ніжно гладила його по голові.

— Не хвилюйся життя моє, ти будеш чудовим батьком, найкращим в світі.

Рейвен хотів взяти її на руки, кружляти поки не відчує, як його ноги заплітаються від втоми. В той момент він зрозумів, що вона його Всесвіт, його все. Без неї  не буде його.

У кімнату увійшов Ріарден. Темний король дивився на них з сумом. Він добре розумів, що якби він поводився по іншому, якби він зрозумів все раніше, це щастя могло бути його. Альмія ніби відчула його думки. Вона подивилась на нього і з милою посмішкою сказала:

— Ріарден, ти знайдеш своє щастя, обов'язково. Я відчуваю твоя душа ожила і вона прекрасна, і буде обов'язково побачена тією, яка кохатиме тебе по справжньому.

Ці слова дівчини торкнули темного короля до глибини душі. Вперше за довгий час він відчув, як сльози підступають. Зробивши хмурий вигляд, щоб не видати себе, він промовив:

— Рейвен угода готова, якщо хочеш можемо підписати хоч зараз. 

Рейвен подивився на нього і не міг повірити, що саме його Альмія так змінила жорстокого і безжального Ріардена. Рейвен підвівся й підійшов до нього, не відпускаючи руки Альмії — неначе навіть у ці миті не хотів втрачати з нею зв’язок. Його погляд був глибокий, спокійний і впевнений. Він простягнув вільну руку:

— Якщо ти справді змінився — я вірю. І заради неї, заради нового життя, що б'ється в її серці, я готовий на мир.

Ріарден мовчки стиснув його руку. Цей потиск був твердим, але в ньому вже не було колишнього холоду. Він ніби вперше за роки доторкнувся до справжнього тепла.

— Мир… — промовив Ріарден, і в тому слові прозвучала не угода між царствами — а угода двох чоловіків, яких одна жінка зробила кращими. Альмія тихо посміхнулась. Вона знала, саме в цю мить завершився довгий період боротьби та почалось нове, ще крихке, але справжнє світло.

Поки радник приносив угоду, Ріарден зупинився, вдивляючись у пейзаж за вікном. Гори, що раніше здавались йому лише неприступною фортецею чужого королівства, тепер здавались йому воротами в нову еру.