Глава √ІІІ. На перетині світів.

  На самій межі Срібних гір, де вершини торкаються неба, а повітря насичене стародавньою магією, пролягло забуте озеро. Його дзеркальна поверхня була спокійною, але в глибині кипіла невидима течія. Саме тут, між лісом і долиною, перетиналися не просто землі — тут сходилися дві долі. Альмія стояла на березі, дивлячись, як віддзеркалення неба змінюється з кожним порухом її серця. Вона відчувала, що цей день не буде звичайним. Щось у просторі змінилось — ледь вловиме, але глибоке, як дихання невидимого світу.

— Ти відчуваєш? — прошепотіла вона.

Рейвен, який стояв позаду, торкнувся її плеча. Його погляд був зосереджений, спокійний, але в ньому вже палав вогонь передчуття.

— Так… Це межа. Місце, де наші шляхи більше не зможуть бути розділені. Але й ті, хто шукає нас… вже поруч.

З глибини лісу здіймався холодний вітер. Він ніс із собою не тільки запах снігу, а й тінь. Тінь того, хто не міг змиритися з втратою.

В темному королівстві посеред тронної зали стояв Ріарден, його постать виражала впевненість і силу, перед ним прихиливши коліно звітував шпигун:

— Ваша  величність, маю сміливість доповісти що ельфійське королівство охороняється дуже міцно. Немає можливості проникнути за браму, а якщо і знайти спосіб, ми не вивезем її через кордон.

Ріарден  сердито голосно відповів, його голос звучав як грім.

— Немає можливості значить! Ви нікчеми! 

Він розвернувся до матері королеви і грізно з іскрами в очах прокричав:

— Морлока до мене, негайно мати!

Королева аж хитнулась, вона ніколи раніше не бачила сина таким. Вийшовши за двері вона швидко віддала наказ привести Морлока в тронну залу. Через декілька хвилин, перед лицем Ріардена стояв могутній темний чаклун королівства. Ріарден сердито глянув на нього і запитав:

— Скажи мені, Морлоку, серед усіх моїх нікчем, ти здатен виконати мій наказ?!

Морлок мовчки вклонився і впевнено відповів:

— Будь-який Ваша Величність!

— Дістань мені Альмію, достав її сюди! Я хочу, щоб вона належала мені і крапка! 

Морлок наказав принести все необхідне, для ритуалу. Все швидко принесли, він почав підготовку. На радощах Ріарден віддав наказ готувати все для весілля, негайно.

В Срібному Палаці повсюди грала весела музика, пелюстки квітів крутилися в повітрі. Час весілля прийшов. Альмію збирали до вівтаря. Рейвен дочекатися не міг коли нарешті почує слово так, від єдиної, коханої жінки в світі. Зробивши останню перевірку він з нетерпінням чекав біля вівтаря. Нарешті двері в залу відчинились в них з'явилась та, заради якої билось його серце. Вона була схожа на мрію. Її повільно вели до нього. Ось вона перед ним, його душа тремтіла. Альмія дивлячись в очі коханого крізь вуаль, ледь стримуючи сльози. Церемонія почалась. Але в повітрі відчувався якийсь дивний аромат. В моменті коли вона мала сказати так, її образ розчинився в його руках. Від розпачу Рейвен закричав як поранений звір.

В темному палаці навпроти Ріардена стояла вона, та яку він так нестримно жадав. Альмія не встигнувши зрозуміти що сталося, як слово так злетіло з її вуст. У тронній залі панувала тиша, занадто гучна для живого світу. Альмія стояла, мов заклякла, між палаючими смолоскипами, серед чужих і темних стін. Її серце все ще билося у ритмі весільної музики, що лунала зовсім недавно в Срібному Палаці. Але тут усе було інше. Каміння під ногами — холодне, як смерть, а погляд Ріардена — пекучий, як отрута.

— Ти мала сказати "так" — озвався він, наближаючись, — і сказала. Світ почув це слово. Тепер ти належиш мені.

Альмія мовчала. В її серці відлунював зойк Рейвена, його руки, що тримали її тіло — поки воно не зникло в спалаху портала закляття Морлока.

— Це було не справжнє “так”, — нарешті відповіла вона, спокійно, але з незламною силою. — Моє серце не тут. Ти викрав лише тінь.

— Тінь?! — вибухнув Ріарден. — Я — володар світів! Я перетинаю межі! Я перетворю твоє “ні” на “так”, навіть якщо для цього доведеться зламати саму реальність!

Він розвернувся до Морлока:

— Готуй другий етап. Її дух усе ще противиться — але ми зламаємо і це.

Альмія підвела голову. В її очах вже не було страху. Лише тиха рішучість. Вона торкнулася кулона на шиї — подарунка Рейвена. Його срібне сяйво раптом запульсувало. Магія… давня, чиста, не створена смертними. І в ту ж мить у Срібному Палаці Рейвен розплющив очі.

— Вона жива. І вона бореться.

Його крик розірвав тишу тронної зали.

— Готуйте портали. Ми йдемо за нею. І не зупинимось, доки не вирвемо її з самої темряви.

Ріарден підійшов до Альмії різко і власно притис її міцно до себе.

— Тепер ти моя дружина і хочеш ти чи ні будеш коритись. Або добровільно, або Морлок поставить печать і ти обожнюватимеш мене вічність. Оберай люба.

Альмія розуміла, що якщо вона піде зараз проти її серце назавжди забуде того, кого вона кохає понад усе. Вона спокійно відповіла:

— Так я згодна, мій королю. Не треба сили, я скорюся.

Ріарден подивився в її смарагдові очі і в його серці щось затремтіло.

— Що?! Що вона робить зі мною, як в неї це виходить.