Розділ √. Кохання понад усе

 Рейвен швидко оволодів собою, він вийшов з зали і миттєво зник у темряві. Через півгодини ельфійський король вже був на перетині світів. На межі між Королівством Ріардена та Срібних Гір Міренделу, які розділяв величний ліс. Він зник у хащі, навколо пролунав гучний поклик. Миттю з усіх боків з'явились ельфи. Він швидко дав наказ, скочив на коня й вони помчали в бік його королівства.

Альмія відкрила очі, вона лежала на великому ліжку в незнайомій їй кімнаті. Її голова крутилась і боліла, дівчина намагалась зрозуміти, що сталося. Але сили покинули її й вона знову провалилася в сон.

Рейвен не відчував ані втоми, ані страху в його жилах палав лише один вогонь — врятувати її. Коли вони з ельфами дісталися межі Срібних Гір, він підняв руку, даючи знак зупинитись.

— Чекати тут. Далі я сам — твердо сказав він.

Його погляд був крижаним, але душа у вогні. Він зник серед нічного туману, лиш вуаль тіні майнула між дерев. Кожен його крок був мов клинок — точний, безшумний, рішучий.

Альмія марила у напівсні. В її снах лунав знайомий голос, теплий, сильний… Його голос.

— Я поруч… тримайся…

Вона простягнула руку у темряву та натомість відчула холодний подих ночі. Очі знову розплющились. Її охопив страх, на тлі вишуканої кімнати з високими фіранками і свічками, було щось неприродне. Вона спробувала встати та двері відчинились, до кімнати зайшла жінка у темно-червоній масці. Її очі сяяли отруйною цікавістю.

— Ну нарешті ти з нами, квіточко, — прошепотіла вона, мов шовком по шкірі.

Альмія здивовано глянула на неї, запитала:

— Ви хто, де я?

— Дитя не хвилюйся так, ти в беспеці.

Жінка зняла маску і подивилась на неї.

— Мій син завжди був імпульсивний з жінками, все добре. Ти в палаці короля Ріардена, я його мати.

Альмія від здивування розплющила очі ширше, вона повірити не могла в те, що Ріарден наважився на таке.

— Чому я тут, навіщо?

— Ріарден хоче одружитися з тобою дитя.

— Що, одружитися, як це? А якщо я не хочу!?

— Боюсь його це не цікавить дитино.  Він вже давно обрав саме тебе.

Альмії здалося, що вона потрапила в поганий сон,  який от-от має закінчитися.

Тим часом Рейвен зібрав усіх своїх старійшин та наказав знайти в королівстві найкращих шпигунів. Тих, які знають усі потаємні ходи у замку Ріардена і оголосив винагороду тому, хто визволить його майбутню королеву з полону. Коли ніч огорнула замок темного короля, Рейвен стояв на вежі Срібного Крила. В найближчому таємному пункті спостереження над перешийком, що вів до головного палацу його ворога. Поруч із ним стояв ельф-шпигун, відомий під ім’ям Ларіен Тінь-Місяця — майстер перевтілення, здатний проникнути у найглибші катакомби замку.

— Залиш мені знак, якщо вона жива.

Тихо сказав Рейвен і в його голосі було стільки сталі, що лід на парапетах тріснув від його подиху.

Тим часом Альмія сиділа у кріслі біля вікна, її руки тремтіли, та не від страху — від гніву.

— Ви не маєте права!

Вигукнула вона, повернувшись до матері Ріардена. Та з розумінням глянула на дівчину, тихо промовивши:

— Я лише мати — та зітхнула. 

— Сини королі рідко слухають жінок, коли серце їхнє в полоні.

— Це не кохання…

— Ні, це бажання. Але з нього виростають імперії, чи руйнуються — залежить від жінки.

Альмія дивилась крізь скло, за яким здіймався у височінь місяць. Він був срібним. Як його очі.

"Я знаю, ти прийдеш..." — подумала вона, і вперше — не боялась.

 Серце Рейвена пульсувало вогнем. Він який завжди — холодний, спокійний, врівноважений, відчув вперше пустоту. Король Міренделу відчув, будь-що поверне її, бо без неї його світ опустів. Він знав, як тільки триматиме її в руках вже ніколи не відпустить. Детально підготувавши план дій, він віддав наказ йти у розвідку.

Альмія залишилась сама. Дівчина вийшла на балкон, холодний вітер тріпав її волосся. Вона подивилась вниз, висота була така, що навколо лише небо. Її думки стислись від страху:

— Де він мене замкнув, чому саме я?

Швидко повернувшись до кімнати, вона намагалась заспокоїтись. Пролунав гучний стукіт в двері. Їй принесли їжу та воду.  Прислужниця мовчки залишила все на столі й швидко вийшла. Дівчина не могла їсти апетит залишив її, але вона розуміла, що для втечі мають бути сили.

Тим часом в своїх покоях король сидів і смачно вечеряв запиваючи вином. До кімнати увійшла королева мати. Вона повільно підійшла до столу, сівши навпроти Ріадена. Трохи помешкавши, шукаючи потрібні слова, запитала:

— Сину ти впевнений, що правильно вирішив? Мені здається вона кохає іншого, навіщо тобі це!?

Ріарден подивився на матір не перестають їсти відповів:

— Кохає значить,  побачимо, як надовго! Я хочу її і матиму будь-що! Я так вирішив, вона стане моєю дружиною.

Королева тихо зітхнула, промовила: